Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Яна, не розплющуючи очі, шукала рукою будильник, а намацала теплу шкіру, покриту жорсткими волосками.

Остап.

Він сам вимкнув будильник, поки Яна зважилася зустрітися з ним поглядом. Важко сказати, що вона збиралася розгледіти в глибині його очей, але те, що побачила, їй сподобалося. Яна не знала, про що він міркує, але Остап дивився на неї так, ніби вони щойно опинилися в ліжку, і всі ті миті близькості, які вони пережили, ще попереду.

Яні досі не вірилося, що це сталося. Щось змінилося в ній остаточно й безповоротно. Вона відчувала себе іншою. Здавалося, що в ній оселилося нове знання.

Цікаво, як буде наступного разу?

Яна почервоніла, коли зрозуміла, куди попрямували її думки. Їй захотілося повторення. З Остапом. І не лише декілька разів. А щоб відбувалося це безліч ночей, місяців, років, коли вони будуть не тільки любитися, але й ділитися всім, що з ними сталося, а також своїми планами на майбутнє. Яну настільки вразило це відкриття, що вона засовалася в обіймах Остапа.

— Ти як? — поцікавився він хрипким зі сну голосом.

— Добре. Що ти хочеш на сніданок?

— Не пам'ятаю, коли востаннє хтось готував мені сніданок.

— А мама?

— Вона з нами не живе. У неї нова сім'я.

— Ти казав, що у тебе є сестра.

— Є, але набагато молодша за мене й жахлива соня. Я сам готував їй сніданки.

— Ти вмієш готувати?

— Нічого особливого. Лише елементарне.

— Не кожен чоловік погодиться стояти біля плити. Як правило, часу на це у них немає, особливо у лікарів.

— Мій батько саме такий.

При згадці про батька на Остаповому чолі з'явилася вертикальна складка, але вже за мить він посміхнувся й поцілував Яну — дуже лагідно, майже цнотливо, а потім з незадоволеним зітханням відсторонився.

— Як мені не хочеться залишитися з тобою в ліжку назавжди, але ми повинні підвестися, інакше спізнимося на роботу.

Яна зніяковіла.

— Вже біжу.

Замість того щоб відпустити, Остап почав її цілувати.

— Ти можеш залишитися без сніданку.

— Вип'ю кави в лікарні.

Яна зашарілася ще дужче й поцікавилася:

— У тебе є ще один презерватив?

— Два. Купив в аптеці, поки вчора чекав на тебе. Тільки... Може боліти.

У відповідь Яна лише притиснула до своїх грудей чоловічу голову й занурилася пальцями в м'яке волосся. Вона зраділа, що Остап не носить з собою презервативи постійно. Це дозволило їй відчути себе особливою.

— Не страшно. Я запитала, бо… сьогодні у мене чергування.

— Розумниця, що попередила. Не знаю, як би я дожив до завтрашнього дня.

* * *

Віку нудило цілий ранок.

Замість того щоб займатися ранковим сексом з Едом, вона провела цей час у вбиральні практично на колінах.

Вона обожнювала, коли вранці Ед брав своє, не питаючи дозволу, розриваючи її нічну сорочку, якщо вона мала необережність лягти поруч одягненою. Сьогодні ж все пішло шкереберть. Скільки ще це триватиме?

Помітивши, як вона підхопилася з ліжка, Ед промовчав, тому Віка й не знала, про що він подумав. Навряд чи у нього виникне бажання, коли вона така бліда, майже зелена, з синіми колами навколо очей — якщо, звісно, її дзеркало у ванній кімнаті не бреше. Віка вмилася, почистила зуби, пригладила волосся та попленталася до спальні.

Ліжко виявилося застеленим, а Ед — відсутній.

Ще погано міркуючи, Вікторія поправила наспіх накинутий атласний халатик. Вона сіпнулася й різко обернулася, коли за спиною пролунав знайомий голос:

— Обережніше на поворотах.

— Це від несподіванки. Я прийшла, а тебе немає.

Вона зазирнула в прозорі очі й не стала продовжувати. Ед не любив балакати про себе.

— Чай заварений. Я знайшов в буфеті галетне печиво.

«Ед заварив чай?!»

Від несподіванки Віка пробурмотіла:

— Надаю перевагу каві.

Вона вже пошкодувала про свої слова, коли він випалив:

— У твоїй ситуації краще пити чай. Та й дитині кава не на користь. Я йду.

Тільки тепер вона звернула увагу, що Ед встиг накинути куртку. Її злякало його «йду», і вона обережно пробурмотіла йому вслід:

— Ти… — «Повернешся?» — … надовго?

— Я повернуся. І не раджу дражнити мене абортом.

Двері зачинилися, і Вікторія попленталася в кухню.

Вона розуміла, що стає залежною від Еда, але не мала ані сил, ані бажання щось змінювати.