Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

Яна пропустила Остапа вперед і замкнула вхідні двері.

Їй не вірилося, що вона привела до себе чоловіка, який вже не вперше натякав на можливі близькі стосунки. Це було дивно, але Яна не відчувала, що поводиться легковажно, безглуздо або неправильно.

Збудження, передчуття — от що вирувало в її крові. Вона — доросла жінка і, нарешті, хоче відчути себе привабливою та жаданою. Яна розуміла, що їхні стосунки з Остапом дуже крихкі, а вона надто недосвідчена, щоб взяти ініціативу у свої руки. Залишалося вірити, що Остап її не образить.

Дівчина бачила, що налаштований він рішуче, і не збиралася відкладати неминуче. Без слів зрозуміло, що прагнуть вони одного й того ж. Поки що невідомо, що подарує їм новий день. Непередбачувана робота, нові плітки, терміновий від'їзд — все могло статися. Тому Яна вирішила, що це має статися саме сьогодні.

Вона увійшла до кімнати слідом за Остапом, перед цим залишивши на вішалці пальто — поруч з чоловічою курткою. Їй сподобалося, як ці дві речі виглядають поруч.

Остап оглядався, зупиняючи погляд на деталях: величезній книжковій шафі, заставленому квітами підвіконні, вишитих картинах на стінах, старенькому телевізорі в кутку. Яна спробувала поглянути на обстановку очима Остапа.

Скромно. Та хіба це головне?

Він обернувся до неї й посміхнувся:

— Зовсім, як у моїй старій квартирі — тут, в цьому місті.

— Мої батьки все життя вчителювали. А у наших лікарів, сам знаєш, яка зарплатня.

Він обійняв її та притиснув до себе.

— Мені все подобається.

— Будеш вечеряти?

— Ти мене нагодуєш?

— Зараз щось розігрію.

— Я пожартував. Якщо ти не голодна, я б зачекав з вечерею.

Зелені очі стали бездонними, і у Яни перехопило подих.

— Я теж не хочу їсти.

Остап пригладив їй волосся, взяв в долоні обличчя та ніжно приголубив великими пальцями вилиці. Вона зітхнула й опустила погляд на його губи. Він посміхнувся та нахилився. Яна заплющила очі.

Він поцілував куточки її рота, повільно прихопив нижню губу, потім верхню. Яна відчула напругу низом живота й присунулася до Остапа ще ближче. М'які рухи чоловічого рота примушували її голову обертатися, а долоні, що повільно ковзали по її руках, викликали тремтіння у всьому тілі. Остап торкнувся долонями її спини, провів вгору, а потім вниз, неспішно опустив їх нижче. Поцілунок став глибоким, і Яна перестала стежити за чоловічими діями.

Бажання поступово наповнювало кожну клітинку її тіла, змушуючи вібрувати м'язи та голосові зв'язки. Здавалося, поцілунок тривав нескінченно, і коли Остап відсторонився, Яна зрозуміла, що її не тримають ноги. Чоловік підхопив її на руки й відніс до дивану, посадив на свої коліна.

Остап роздягав її так само повільно, як і цілував, і Яні це подобалося. Вона відчувала себе в безпеці. Остап відсторонився лише задля того, щоб зняти сорочку. Тільки тепер вона помітила, що залишилася лише у спідниці та трусиках, і боязко прикрила груди. Остап відкинув сорочку, взяв Яну за руки й поклав їх собі на плечі.

— Не ховайся від мене. Ти дуже гарна.

— Правда?

— Не сумнівайся.

Вона хвилювалася, що у неї маленькі груди, лише кілька миттєвостей. Яна забула про це, коли гарячі губи торкнулися їх. Яна знову прикрила очі, перебираючи волосся на темній голові. І коли чоловіча рука погладила її стегна, лише схлипнула.

Остап підійняв затуманений погляд і тихо запитав:

— Ти готова? — Вона кивнула, не довіряючи голосу. — І ніяких сумнівів?

Яна знову кивнула й погладила Остапа по обличчю.

Він підхопив її на руки й поніс до спальні.

* * *

Остап бачив, що, попри рішучий кивок, Яна хвилюється, і якомога обережніше поклав її на ліжко, увімкнув торшер.

Він більше не міг опиратися потягу, який з кожним днем, миттю ставав все сильнішим. Остап не пам'ятав, коли востаннє настільки сильно жадав жінку. Напевно, таке відбувалося ще в юності, під час перших дослідів з близькістю. Згодом секс перестав викликати у нього захоплене очікування та перетворився у звичайні життєві епізоди, хоча й вельми приємні. Коли він потребував розрядки, то вирушав до жінки. Жодна з них не скаржилася на його вміння. Остап і сам знав, що непоганий в ліжку. Проте сьогодні…

Поруч з Яною йому хотілося виглядати суперменом, найкращим коханцем, щоб вона не мріяла про інших чоловіків і ніколи не шкодувала, що прийняла його, довірилася йому.

Остап нахилився до дівчини та знову поцілував, ледь торкнувшись губ, потім провів руками вздовж тіла, знімаючи на цьому шляху залишки одягу. Яна дивилася на нього, напіввідкривши губи. Йому знову захотілося її поцілувати, але перед тим він швидко позбувся того, що йому заважало, і почув, як коротко вдихнула Яна. Він уже зустрічав подібну реакцію, тому ліг поруч і прошепотів: