Віщий сон, або Інтуїція - Софія Чайка

— Ти про що?

— Про нас — про тебе й про мене. Я сподівалася…

— Хелено…

— Я знаю, як мене звуть. Мені здавалося, ти розумієш, що ми повинні бути разом. Впевнена, батько нічого не має проти. Ти йому подобаєшся. Він тобі довіряє. Він відправив тебе сюди...

— Він відправив мене у це місто, тому що я тут мешкав і добре знайомий з місцевими особливостями.

— Ти розумієш, що мова не про це, — жінка відставила в бік склянку, підвелася й попрямувала до Остапа, дивлячись прямо в очі. — Я хочу стати твоєю дружиною. Невже це не зрозуміло? Ти повинен був помітити!

Він напружився, коли Хелена поклала руку йому на груди. Дотик дратував Остапа так само як і поведінка жінки.

— Помітити й хотіти того ж — різні речі. Я не давав тобі ніяких обіцянок.

Він взяв тонкі пальці й обережно відвів від себе, потім відпустив холодну руку та відступив на крок. Хелена стиснула губи у вузьку смужку. В її очах спалахнув гнів, а рот скривила усмішка.

— Ця Яна — твоя коханка?

— Вона — не твоя турбота, Хелено.

Остап кинув черговий погляд на двері, а потім на годинник. Яна спізнювалася, і це його непокоїло.

— Ти правий. Не моя, — Хелена раптом відступила й склала руки на грудях. На її обличчі з'явився дивний вираз. Остап очікував нових розпитувань про Яну, але жінка здивувала його, запитавши про інше: — Ти домовився про номер для мене?

— Ні. І в інших готелях вільних номерів теж немає.

— Що ти збираєшся робити?

Питання пролунало дивно. Щось робити повинен був не він, а Хелена. Здавалося, що вона навіть не здивувалася, що готелі переповнені. Попри підозри, Остап розумів, що змушений влаштувати дочку шефа особисто.

— Сьогодні ти залишишся тут. Завтра я спробую знайти щось більш відповідне. — Врешті-решт, перегони не тривають вічно, і вільні номери з'являться. — До речі, ти так і не сказала, як довго тут пробудеш.

— Це залежить від багатьох обставин.

Вочевидь Хелена не збиралася нічого пояснювати. Тому Остап кивнув, взяв сумку й попрямував до виходу.

— Побачимося завтра. В лікарні.

— Ти куди?

Остап обернувся й упіймав здивований погляд. Мабуть, Хелена не втрачала надії, що він залишиться тут на ніч.

— Про мене не турбуйся. Я знайду, де переночувати.

— Що ж. Хай так.

Остап пішов. Йому ніколи було аналізувати зухвалу поведінку Хелени. Його турбувало, що досі не з'явилася Яна. Він дістав стільниковий і набрав її номер.