Хрещений батько - Маріо Пьюзо
Джоні взяв Ніно під руку і вивів із будинку. Ніно ледве перебирав ногами. Джоні говорив до нього, заспокоюючи:
– Гаразд, хлопче, співай лише для мене, я хочу заробити на тобі якийсь гріш. А у твоє життя я не лізтиму. Чини як хочеш. Домовилися, пейзане? Від тебе вимагається лише співати для мене і заробляти мені гроші, бо я сам уже відспівався. Втямив, друже, чи не дуже?
Ніно випростався.
– Я співатиму для тебе, Джоні, – сказав він, язик йому заплітався, його ледве можна було зрозуміти. – Зараз я кращий за тебе співак. Я завжди був кращим за тебе співцем, чи ти це знаєш?
Джоні стояв, обмірковуючи: так ось у чім справа. Він знав, що, коли він був при голосі, Ніно просто проходив за іншою категорією й ніколи не змагався з ним від самого початку, як вони почали співати ще хлопчиками. Він бачив, що Ніно чекає на відповідь, п’яно похитуючись у світлі каліфорнійського місяця.
– А не пішов би ти… – лагідно озвався він, і вони засміялися разом, як колись давно, коли обидва ще були однаково молодими.
Коли до Джоні Фонтане дісталася звістка про замах на дона Корлеоне, він стурбувався не лише за Хрещеного Батька. Його непокоїло, чи не накрилося фінансування нової кінокартини. Він хотів податися до Нью-Йорка, щоб засвідчити в лікарні повагу своєму Хрещеному, але йому порадили не робити нічого, що могло б набути небажаного розголосу, – дон Корлеоне був би категорично проти цього. Отож він вичікував. Через тиждень від Тома Хейгена навідався посланець. Фінансування не припинялось, але обумовлювалось, що одночасно воно охоплюватиме не більше однієї картини.
Тим часом Джоні дав волю Ніно поводитися на свій розсуд у Голлівуді й у Каліфорнії загалом, і Ніно чудово почувався із молоденькими акторками. Інколи Джоні впрошував його, щоб провести разом вечір, але ніколи не набридав. Коли вони перемовлялися про замах на дона, Ніно сказав:
– Знаєш, якось я попросився до дона в організацію, і він мене не взяв. Мені вже остобісіла робота на важковаговиках, хотілося заколочувати справжні бабки. І знаєш, що він мені відповів? Він сказав, що у кожної людини своє призначення і що мені на роду написано бути артистом. Отож він хотів сказати, що з мене рекетира не вийшло б.
Джоні розмірковував над останніми словами Ніно. Хрещений, напевне, найрозумніший чолов’яга у цілому світі. Він одразу визначив, що Ніно ніякий не рекетир: або він потрапить в халепу, або його вб’ють. Вб’ють за один із отих його дотепів. Але звідки дон узяв, що Ніно може бути артистом? Тому що, чорти б його брали, він вирахував, що я колись допоможу Ніно. А як він це вирахував? Бо йому досить кинути мені слівце, і я захочу виявити йому свою вдячність. Авжеж, він ніколи не просив мене про це. Він просто дав мені зрозуміти, що був би потішений, якби я взявся за це. Джоні Фонтане зітхнув. Тепер, коли Хрещеного Батька підстрелили і в того самого було клопоту по горло, йому можна розпрощатися з надіями на академічну нагороду, тим більше що Вольц риє проти нього і від Хрещеного вже годі чекати якоїсь допомоги. Лише у дона були особисті контакти, здатні забезпечити відповідний тиск, а тепер родині Корлеоне не до премій. Джоні пропонував свою допомогу, але Хейген відповів різким «ні».
Джоні був заклопотаний виробництвом власного фільму. Автор книжки, яку він уважно прочитав, закінчив свій новий роман і на запрошення Джоні прийшов на захід, щоб обговорити все без втручання юридичних агентів і представників студії. Друга книжка була для Джоні як знахідка. Йому не доведеться співати, книжка мала гарний захопливий сюжет із дамами, сексом і роллю, яку Джоні одразу призначив спеціально для Ніно. Персонаж говорив, як Ніно, чинив, як Ніно, і навіть зовнішністю був подібний до нього. Усе здавалося простим і щирим. Від Ніно лише вимагатиметься залишатися перед камерою самим собою, та й поготів.
Джоні працював спритно. Він відкрив для себе, що розуміється на кінорежисурі значно краще, ніж уявляв раніше, проте винайняв продюсера-адміністратора, який знав свою справу, але не міг знайти роботу, бо потрапив до чорного списку. Джоні не скористався з його становища і уклав з ним гідний контракт. «Я сподіваюся, що таким робом ти заощадиш для мене більше грошей», – відверто заявив йому Джоні.
Отож він здивувався, коли той адміністратор прийшов до нього і сказав, що студії доведеться заплатити представникові профспілки близько п’ятдесяти тисяч доларів. Було чимало мороки з позаурочними, з наймом людей, отож п’ятдесят тисяч – це ще й добре.
Джоні подумав, чи не бере його продюсер на арапа, і наказав:
– Пришліть до мене того профспілковця.
Профспілковцем був Біллі Гофф. Джоні сказав йому:
– Я сподівався, що справи з профспілками були вирішені моїми друзями. Мені сказали, щоб я не сушив собі з тим голови. І баста.
– Хто вам сказав таке? – запитав Гофф.
– Тобі достеменно відомо, чорти б тебе брали, хто це мені сказав. Мені необов’язково називати його прізвище, але якщо він щось мені каже, то так воно і є, – підсумував Джоні.
– Часи міняються, – відказав Гофф, – у вашого друга стались ускладнення, і тепер його слово вже не працює тут, на далекому заході.
Джоні знизав плечима.
– Зайди до мене за пару днів. Гаразд?
– Як скажете, Джоні, – посміхнувся Гофф. – Але дзвінок до Нью-Йорка вам нічим не допоможе.
Проте дзвінок до Нью-Йорка допоміг. Джоні перетелефонував Хейгену в його офіс. Хейген однозначно наказав нічого не платити.
– Ти вразиш свого Хрещеного в самісінькі печінки, якщо виплатиш хоч десять центів цьому байстрюкові, – сказав він Джоні. – Це б ударило по авторитетові дона, і саме тепер він не може собі дозволити такої розкоші.
– Я б міг переговорити з доном? – запитав Джоні. – Чи, ймовірно, ти поговориш із ним? Мені треба, щоб зйомки тривали.
– Зараз ніхто не може говорити з доном, – відповів Хейген. – Він надто хворий. Я поговорю із Сонні, щоб він усе владнав. Але я приймаю рішення в цих справах. Не плати цьому сучому розумникові ані цента. Якщо щось зміниться, я повідомлю тобі.
Стурбований Джоні повісив слухавку. Незгоди з профспілками можуть довести вартість фільму до
