Глибоко під водою - Пола Хокінс

— Ти плакала, тому що це в тебе був перший раз, — сказав він тихо, вкрадливо, — тому що це боляче. Ти мені не казала, що не хочеш. Ти не сказала «ні», — тоді, голосніше, рішучіше: — Ти брехлива сука, ти мені не казала, що не хочеш! — тепер він почав сміятися. — Я міг би мати всіх, кого хотів, хіба ти не пам’ятаєш? За мною половина дівчат у Бекфорді бігала з мокрими трусами. Я мав твою сестру, найгарячішу з усіх тамтешніх дівок. Ти серйозно думаєш, що мені було потрібно ґвалтувати таку жирну корову, як ти?

Він так справді вважав. Я бачила: він вірив у кожне своє слово, і не мала, що йому на це сказати. Увесь цей час він жодного разу не відчував себе винним. Він ніколи, ні на мить, не відчував каяття, бо в його уявленні те, що він зробив, не було зґвалтуванням. Увесь цей час і донині він вважав, що зробив товстій дівчині послугу.

Я відійшла від нього. За спиною я чула, як він іде позаду, лаючись собі під ніс: «Ти завжди була психічною, суко, чи не так? Завжди ж була! Повірити не можу: ти приходиш і отаке лайно мені кажеш, що…»

Я раптом зупинилася за кілька футів від автомобіля. «Хіба тобі хоч на трохи це не сподобалося?» Щось у моїй голові зрушило з місця. Якщо Роббі не вважав, що зґвалтував мене, то це тоді? Про що ти говорила, Нел? Про що мене питала? Що саме хоч на трохи могло сподобатися? Я озирнулася. Роббі стояв у мене за спиною з відкритим ротом, його руки, як шматки м’яса, висіли уздовж його боків.

— А вона знає? — спитала я його.

— Що?

— Нел знає? — крикнула я йому.

Він випнув губу.

— Що Нел знає? Що я трахнув тебе? Жартуєш, чи що? Уяви собі, що б вона сказала, якби я сказав їй, що виграв її сестричку одразу після неї? — Він засміявся. — Я їй розказав першу половину: як ти напилася, вішалася на мене, дивилася своїм нещасним товстим обличчям і просила: «ну будь ласка!» Ти, як собачка, завжди крутилася поблизу, весь час дивилася на нас, коли я був з нею, шпигувала за нами, навіть коли ми були в ліжку — що, подобалося дивитися? Думала, ми не бачимо? — Він засміявся. — А ми бачили. Ми тоді, бувало, жартували про це: як ти, маленька збоченка, товстуха нещасна, яку ніхто ніколи не мацав, не цілував, любиш дивитися, як розважається твоя класна сестра… — Він похитав головою. — Зґвалтування? Не сміши мої капці. Ти ж хотіла й собі того, що мала Нел, ти, бля, чітко це давала зрозуміти!

Я уявила себе — як я сиджу під деревами, стою під дверима спальні, спостерігаю. Він мав рацію, я дивилася на них, але не з пожадливістю, не із заздрістю, а якось жахливо зачарована. Я дивилася, як дитина, тому що й була дитиною. Я була маленькою дівчинкою, яка не хотіла бачити, що робиться з її сестрою (бо коли дивишся, завжди виникає таке відчуття, ніби це робиться з тобою), але не могла відвести очей.

— Я сказав їй, що ти намагалася спробувати зі мною, а потім ти розплакалася і втекла, коли я тебе відштовхнув, і вона побігла за тобою.

І тут у мене в голові раптово все перевернулося: твої слова, жар твого гніву, тиск руки, яка потримала мене у воді, а потім схопила за волосся й потягла на берег.

«Ах ти суко, ти дурна жирна суко, що ж ти наробила?! Що ж ти робиш?!»

Чи, може: Ах ти дурна суко, що ти робила?

А потім: Я знаю, що він тебе образив. Але ж чого ти чекала?

Я дійшла до машини, тремтячою рукою намацуючи ключі. Роббі ще був позаду мене й далі щось балакав:

— Ага, котись ковбаскою, ти, брехлива шльондро. Ти ж ніколи й не думала, що дівчинка буде тут, правда? Це була відмазка, еге ж? Ти прийшла до мене. Хочеш, бля, ще разок? — Я чула, як він сміється, ідучи, і робить контрольний постріл через вулицю. — Жодних шансів, цяцю, усе, поїзд пішов. Ти, може, трохи й схудла, але й досі крокодил крокодилом!

Я завела машину, рушила, машина поїхала й стала. Лаючись, я завела двигун знову і рвонула по дорозі, утопивши педаль, якомога швидше збільшуючи відстань між ним, мною, і тим, що тільки-но відбулося. Я розуміла, що маю зараз турбуватися про Ліну, але не могла думати про те, бо в моїй голові крутилося одне: Ти не знала.

Ти не знала, що він мене зґвалтував. Коли ти сказала: «вибач, що він тебе образив», то мала на увазі, що тобі було шкода, що я засмутилася, отримавши відмову. Коли ти сказала «чого ж ти чекала?» — ти мала на увазі, що його відмова — це природно, адже я була лише дитиною. І коли ти мене запитала: «Хіба тобі хоч на трохи це не сподобалося?» — ти мала на увазі не секс, ти говорила про воду.

Полуда впала з моїх очей. Яка ж сліпа я була! Ти не знала.

Я зупинила машину на узбіччі й розридалася, усе моє тіло викручувало жахливе, кошмарне усвідомлення: ти не знала! Усі ці роки, Нел. Усі ці роки я приписувала тобі найогиднішу жорстокість, а хіба ти на це заслужила? Що ти зробила мені? Усі ці роки я не слухала, не бажала слухати тебе. А тепер здавалося просто неможливим, як я цього не розгледіла, не зрозуміла, що коли ти мене запитала, чи мені хоч трохи щось не сподобалося — то йшлося про перебування у темній нічній річці. Ти хотіла зрозуміти, як це так, що я відмовила собі у воді.

Я припинила плакати. У моїй голові ти буркнула: «У тебе зараз немає на це часу, Джуліє!» — і я всміхнулася: «Я знаю». І вголос сказала: «Я знаю. Мені тепер усе одно, що думає Роббі, мене не хвилює, що він прожив усе життя, вважаючи, що не зробив нічого поганого — так ото й живуть подібні чоловіки. Та й яка різниця, що він собі думає? Він для мене ніхто. Мені була