За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська
Ронна запросила дівчат на чаювання. Це взагалі поширена практика серед леді, яка не прижилась у родині Ессі. Вони більше любили гуляти на свіжому повітрі чи читати. Та й в них то й часу не завжди було на таке – дівчата вчились, а Оліс займалась графством. Але тут було реально нудно від кількості вільного часу.
– Прошу вас, сідайте, – королева-вдова рукою вказала на вишукані крісла, – я вирішила, що нам варто трохи відпочити і повишивати.
«Трясця…» – Ессі ще не була готова до ганьби. Вона вміє вишивати, але практики майже не мала, тому краще це нікому не показувати. Дівчина собі сиділа, елегантно посьорбувала чай і намагалась не сильно світити своїм «шедевром». Мар’єн це робила краще, бо вона багато вишивала разом з Хельмою в Бартурі, а Оліс в принципі була, як кажуть, досконалою леді, мала хист до будь-яких мистецтв.
– Ти… молодчинка, – Ронна нахилилась, аби подивитись на роботу Ессі і всміхнулась так щиро, що на мить здалось ніби вона щойно не збрехала.
«Боги, яка ж вона мила!» – Естеса їй вдячно всміхнулась.
– У вас справжній талант, міледі, – вона побачила ідеальну вишивку королеви-вдови.
– Роки практики, доню, роки практики, – жінка подивилась на віконтесу, у її очах плескались доброта та тепло. Вона поклала свою теплу зморшкувату руку на ручку Ессі і легенько стиснула її, – я така рада, що в мене нарешті з’явиться тут компанія! Бо їздити на посиденьки в місто мені тяжко. Та і подругам моїм теж… Трохи самотньо жити в такому великому палаці, – жінка сумно хихикнула і стисла плечима, накритими теплою шаллю. – Я так довго чекала, аби мій онучок знайшов собі пару…
Ронна майстерно приховала свої емоції, лише на мить очі заблищали, що й видало її душевний стан. Ессі навіть не знала, що відповісти чи зробити. Ідея одна була, але вона не знала, чи це їй дозволено. Але була не була.
Вона обійняла Ронну і та майже одразу відповіла на цей жест. Схоже вона справді була тут неймовірно самотньою. Вони так трохи посиділи в тиші і королева-вдова розімкнула обійми, тепло усміхнулась та поклала свою долоню на щічку Естеси.
– Дякую, доню…
До кімнати зайшла служниця, чим перервала цю мить.
– Ваша Величносте, – дівча привіталось, – усе готово.
– Міледі, – старенька аж оживилась, – нам час, ми їдемо дивитись на місце проведення церемонії!
