За вуаллю брехні - Юлія Ковалевська

– До мене приходила ваша мати з проханням про розірвання заручин. Я знаю, що ви цього не хочете. Я не маю вибору і думаю, що цей союз принесе користь нам обом. Нам лише треба домовитись.

– Про що домовитись? – дівчина глянула на нього і нахмурилась.

– Я знаю, що ви прагнете допомагати людям… І головне те, що я можу вам дати таку можливість. І за це я прошу вашої вірності. Лише вірності, – вона мовчала. – Чи згодні ви на такі умови?

Їй було тяжко йому довіритись, вона досі не промовила ні слова, поки він дивився їй прямо в очі. Намагався прочитати її думки. Але й так зрозуміло, що вибору то в неї й нема.

– Так.

– Тоді домовились, – усміхнувся чоловік і несподівано підніс її ручку до своїх вуст. Вони пішли далі коридором, аж до її тимчасових покоїв. – На добраніч, міледі, солодких снів, – він поцілував її руку знову, нарешті відв’язав стрічку і віддав її Ессі. За звичаями стрічку зберігає саме жінка. Якщо чоловік піде на війну, то вона передасть її йому. Якщо він загине, то його зможуть спалити разом зі стрічкою і звільнити душу вдови.

– На добраніч, мілорде, – дівчина зробила реверанс, він пішов, а вона зачинила двері, сперлась до них спиною і з’їхала на підлогу. У її голові роїлись сотні думок, сотні питань. Особливо про те, чому ж він не мав вибору...