Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман
Я не знала, як розслабитися! Взагалі не розуміла, що робити, і як закінчити лекцію.
Врешті-решт, схаменувшись, я вимкнула екран і промовила:
— Таким чином... — зупинилася і з роздратуванням зрозуміла, що заговорила українською. — Ам... Пробачте! Як ви тільки що бачили, процес створення протеза дуже тривалий, і займає немало часу. Проте в майбутньому його можна буде прискорити за рахунок точніших аналізів кісткової тканини, відкидаючи погрішності, у тому числі її вік і міцність, — вже спокійніше і видихнувши, продовжила і кинула погляд на годинник. — На цьому, мабуть, досить на сьогодні. Спасибі за вашу увагу і питання! Сподіваюся, за час, що залишився, до наступної лекції, старости груп зберуть для мене повний список усіх, хто готовий і далі відвідувати факультатив. Усі вільні!
Студенти піднялися з місць. Як тільки банда Самурая стала спускатися вниз, я голосно наказала:
— А вас, студенте Кім-Гальяно, я прошу затриматися!
Уперше за час лекції, я подивилася йому прямо в очі. Леонард став в проході, а вклавши руки в кишені джинсів, махнув іншим на вихід. Кімберлі поспішила піти першою. Швидше за все, її совість мучила за те, що здала мій номер ось так просто. Думку про те, що вона зла через мою поїздку з Медсоном, я відкинула відразу. Не хотілося вірити, що дівчина так просто забула все, про що я їй говорила.
Тим часом, нахаба сходив вниз. Кожен крок хлопець знаменував новим чіпким поглядом. Він бачив наскільки я зла, але очевидно, цей факт його абсолютно не турбував.
— Я вас слухаю, мадемуазель Ка-те-ри-но, — ставши прямо навпроти столу, Леонард підвів брову.
Двері аудиторії гупнули за останнім студентом, і я прошипіла крізь зуби:
— Про те, що ви, студенте Кім, поліглот, я не знала! Вивчили вимову мого імені українською? Браво! Це нелегка задача. Наша мова дійсно не проста! — склала руки на грудях і стиснула щелепи.
— Ні, просто мене збуджує твоє ім'я. Особливо вашою... мовою. Ка-те-ри-на. Красиво, тобі так не здається? — закінчивши, він примружився з усмішкою.
— Тобі смішно? Ти хоч розумієш що собі дозволяєш? — я була упевнена у своїх словах. Тому вирішила нагадати йому дещо ще раз. — Покатався на дівчинці, а тепер вирішив на мені поїздити? Що за наїзди? І взагалі...
— Я ні на кому не катався, Катерино! — Лео звів брови на переніссі. Він нахилився і уперся руками в стіл, дивлячись мені в очі, чим змушуючи затримати дихання. Аромат вітру. Швидкість. Адреналін. Усе це про нього, і усе це спокушало. — І на тобі кататися не маю наміру. У мене інші плани. З цього дня... вони абсолютно інші. Серйозні, Ка-те-ри-но.
Він протягнув моє ім'я, оглянув обличчя, а я на мить прикрила очі, щоб угамувати гормони. Ендорфін так і хльостав в кров, гонячи її, як скажену.
— Ти неможливий! Тобі самому не осоружно те, про що ти говориш?
— А що я сказав не так, Катерино? Хіба я насилував Роуз? Обіцяв їй щось? Ні. Вона сама розсунула переді мною ноги. Я навіть не просив її про це. Так хто винен, що я скористався тим, що мені люб'язно нав'язали самі? — холодно і твердим голосом прошепотівши, він нахилився ще ближче і продовжив: — Але з тобою все інакше. З тобою я не можу дивитися ні на кого навкруги. Мозок плавиться, коли бачу тебе. А ти узяла і втекла! Нехай це! Але потім я побачив цікавішу картину! Ти і цей пихатий покидьок!
Його голос завібрував сталлю, став густим, а дихання гарячим. Настільки, що шкіра на моєму обличчі нагрілася ще гірше. Повисла тиша натягалася, як струна, яка ось-ось повинна була розірватися.
— Ти розумієш, що несеш? — намагаючись угамувати тремтіння в голосі, я пошкодувала, що взагалі почала розмову.
— Прекрасно розумію. Ти сама винна. Вирішила пограти на моїх почуттях? Чи ти думаєш, я сліпий, Катерино? Сліпий і не бачу як ти дивишся на мене?
Він говорив занадто упевнено, а відповісти я банально не могла. Не знала, чи могло хоч щось вплинути на ситуацію. Напевно, вона виявилася невідворотною, якщо я покрилася потом від збудження.
— Ти сама до мене прийдеш, а я лише підштовхну тебе до цього, — хлопець повільно випрямився, а прихопивши рюкзак зручніше, додав:
— Зустрінемося на зміні, мон шері.
— Ти взагалі охрінів, Леонарде?!
— Так, — він упевнено кивнув і різко подався вперед. Не чекаючи такого, я задихнулася повітрям, а Лео схопив мою руку і потягнув на себе. Рвонув так сильно, що я майже перегнулася через стіл. — Збожеволів від того, як хочу саме тебе. Але не просто тупий секс, мон шері. Я терплячий. Я готовий чекати, щоб отримати жінку, а не її тіло.
Рівний, але з тим надривний шепіт біля губ, доконав у прямому сенсі. Я густо видихнула в його рот, а слідом горло зв'язав солодкий і млосний спазм. Леонард жадібно припав до мене, цілуючи з такою силою, ніби намагався змусити повірити його словам. Ноги негайно заніміли, а в грудях закололо від наростаючого стукоту серця. Солодкого стукоту, який я жадала відчути усі ці дні. Боже, як же я хотіла і сама вжинатися в його губи, щоб випити свіже вітряне дихання по краплі. Він пахнув, як найсолодший гріх, і на смак був таким же.
Проте все розсипалося, як тільки я прийшла до себе.
Відірвавшись від нього і вирвавши руку, я замахнулася і вліпила добротного ляпаса по обличчю Лео. Дзвінкий звук, що відбився відлунням від стін, протверезив остаточно. Глибоко вдихнувши, я нахабно втягнула губи, вбираючи його смак, і дивилася на Леонарда вже інакше. Відкрито, зухвало, точно так, як і він.
— У-у-х... — Лео потер щоку, а я дихала, як марафонець. — Добре приклала. А за що?
— Не смій більше писати мені подібні... — процідивши крізь зуби завмерла від його не менш злої відповіді:
— Більше не писатиму, Катерино. Робитиму, те, що написав!
Він зник так само швидко, як подих вітру. Нестримно вийшов геть. Пішов, залишивши по собі свербіж на губах і шок, в якому я потонула. У цю саму хвилину, я залишилася голою і беззахисною перед власними думками. Вони захлеснули настільки, що я не встигла отямитися, як переступила поріг шпиталю. Усередині виявилося звично багатолюдно. Гуділа вентиляція в апаратній, а пацієнти готувалися лягати спати. Хтось дивився ТБ, і вимолював у мене ще десять хвилин перегляду улюбленого серіалу, а хтось застав зненацька.
