Замах на бродягу - Жорж Сіменон
Видно, Антоніо пройшов у небіжчика добру школу! Комісар раптом помітив, що крізь юрму до нього наближається молодий італієць з розгорнутим блокнотиком у руці.
— Вам залишити місце?
Мегре хитнув головою. В натовпі він уже угледів адвоката і, вправно працюючи ліктями, попрямував до нього.
— Чудовий похорон, правда? — майже як Мікі мовив він, наздогнавши Гайяра, який уже вибрався на простір. — Ви не їдете на кладовище?
— В мене термінова робота… До того ж мене ніхто не запрошував…
— Тут весь Монмартр…
Похоронний кортеж вже віддалявся. Люди поступово розходилися.
— Певно, серед них чимало ваших клієнтів…
— Нічого не вдієш — така в мене професія…
І, раптом змінивши тему, очевидно, неприємної йому розмови, Гайяр запитав:
— Ну, ви натрапили на слід?
— Точніше буде: майже натрапив.
— Як це розуміти?
— Мені бракує головного: я не бачу мотиву для злочину…
— А все інше у вас уже є?
— Поки що, на жаль, у мене немає доказів!.. Ви вчора не виїздили на лоно природи?
Гайяр спантеличено глянув на нього.
— Чому ви мене про це запитуєте?
Разом з натовпом вони рушили вгору по вулиці Нотр-Дам-де-Лоретт, що рідко бувала такою людною в цей ранковий час, проминули «Святого апостола». На місці вітрини і фотографіями роздягнених жінок чорнів некролог.
— Просто так… — відповів Мегре. — Більшість парижан виїздить у неділю за місто… Ми з жінкою теж виїздили…
— Моя жінка вже давно навіть не виходить із дому.
— Отже, ви проводите неділі вдома?
— В мене завжди багато роботи… Вам, здається, в той бік?
Мегре немов не чув запитання і, замість до центру міста, спокійно йшов поруч з адвокатом, аж поки вони не звернули на Ля-Брюйєр. Перед особняком Гайяра на своєму звичайному місці стояв розкішний блакитний лімузин.
Мовчанка ставала нестерпною. Адвокат дістав ключі, але Мегре навіть не збирався прощатися.
— Я знаю, як ви заклопотані, і тому не пропоную вам зайти…
— А я саме хотів просити у вас дозволу подзвонити…
Гайяр відчинив двері.
— Заходьте… Телефон у кабінеті…
З приймальні їм назустріч вийшла секретарка — жінка років під тридцять.
— Вам двічі дзвонили, — мовила вона до адвоката, не звертаючи уваги на Мегре. — З Ліона і з Канн…
— Стривайте, Люсет…
Вигляд у Гайяра був дуже стурбований.
— Ви хочете подзвонити до міста?.. Телефон перед вами…
— Дякую…
Крізь вікно було видно охайний вибрукуваний двір, посеред якого зеленіла розлога липа. Мегре стоячи набрав номер.
— Алло!.. Інспектор Ляпуент уже повернувся?.. Попросіть його, будь ласка, до телефону… Дякую… Так… Алло? Ляпуент? Ти знайшов, що шукав?
Він довго слухав відповідь Ляпуента.
Стоячи біля свого стола, Гайяр знервовано перекладав з місця на місце якісь теки.
— Так, так… Я розумію… Головне — точні дати… Він підписав своє свідчення?.. Ні, я на Ля-Брюйєр… Люка вже на роботі?.. Ще не прийшов?..
Розмовляючи, він уважно оглядав подвір'я, де на асфальтовій доріжці метушилися дрозди. Перед вікном раз у раз мелькав силует адвоката, який уже демонстративно ходив по кімнаті.
— Так, почекай… Я незабаром буду і, здається, не з порожніми руками…
Врешті, він також мав право розіграти свою невеличку комедію! Поклавши трубку, Мегре винувато глянув на адвоката і зніяковіло почухав потилицю.
Гайяр пильно стежив за кожним його рухом, не наважуючись заговорити. Мегре теж не поспішав. Коли нарешті він порушив мовчанку, в його голосі бринів легкий докір.
— Я не думав, що у вас така ледача пам'ять, месьє Гайяр.
— Цебто як?
— Чи, може, ви просто не сказали мені правду… Тільки чому?
— Що ви маєте на увазі?
— А то ви й не знаєте?
— Клянусь честю, що…
Ще кілька хвилин тому метр Гайяр був великий і дужий, упевнений в собі. Зараз він скоріше нагадував упійманого на гарячому хлопчиська, який намагається прикинутися безневинним.
— Я ніяк не розумію, що ви хочете сказати…
— Дозвольте запалити?
— Будь ласка…
Мегре заходився неквапливо набивати люльку. Обличчя в нього було насуплене, як у людини, котрій доводиться робити щось глибоко їй неприємне.
— Може, сядете? — запропонував Гайяр.
— Ні, я ж усього на хвильку, скоро… минулого разу, в п'ятницю, я запитував у вас про машину…
— Цілком можливо… Тоді ми розмовляли про все на світі… До того ж я був так вражений новиною, що міг нЕ пам'ятати якихось дрібниць…
— Ви мені сказали, що ваша машина здебільшого стоїть перед будинком… І вдень і вночі…
— Певна річ… Ви самі можете в цьому переконатися. До речі, вона й зараз там.
— Але нещодавно впродовж кількох днів її там не було…
Адвокат удав, ніби силкується щось пригадати.
— Стривайте…
Він раптом страшенно почервонів, і Мегре стало навіть трохи жаль його. Відчувалось, ціною яких зусиль йому вдавалося зберегти оце зовнішнє самовладання.
— Я точно не пригадую, коли це було — того чи позатого тижня, але машину справді віддавали в ремонт… Я можу запитати в секретарки… Це вона про все домовлялася… А втім, він не поспішав виконати свою обіцянку.
— Запросіть її!
Гайяр відчинив двері.
— Зайдіть на хвилинку… Комісар хоче у вас дещо запитати…
— Не хвилюйтесь, мадмуазель… Це досить безневинне запитання… Я хотів би знати, коли саме
