Кінець світу: Естелла - Nilett
— Всім дорого дня.
Змахнув рукою Крістофер та натягнув сценічну посмішку янгола. Йому явно було до біса ніяково ось так палитися у такому втомленому вигляді. Синяки під очима та надто бліда шкіра від нестачі контакту з сонячними променями палила все одразу. А ще й нікудишній настрій що давав про себе знати. Він боявся агресії яку не міг контролювати.
— Командире! Може приєднаєтеся до нас за обідом сьогодні?!
Пролунало запитання із натовпу. Це був якийсь рядовий «солдат» із загону зачистки. І явно не з першого. Виглядав надто молодо, та ще й руки худі. Аарон таких здебільшого кидав максимум що у запас бо переживав, хоч ніколи б не признав цього.
— Я не… – Хотів знову Боу відмовитися від публічності та краще зануритися у море проблем лідерських. Але не встиг завершити речення, адже більш гучний та чіткий голос перебив як його, так і натовп.
— Будемо, будемо. Але спочатку сотня відтискань від землі. Упор лежачи прийняв і за діло малеча! Покажи свою силу лідеру якому поклявся віддати своє життя!
— Так капітане! – Молодий солдат віддав честь немов у армії якійсь, після чого одразу опустився та почав відтискання, під щільним контролем Фелікса який завідував ним.
— Ти мучиш молодших вже навіть не на полі тренувань? Досить безжалісно з твого боку.
— Здоровий дух у здоровому тілі Командире Крістофер. Кому як не вам про це знати. – перейшов той на офіційну манеру речі у публічному місці.
— Дивись не замуч його. Мені потрібні живі люди, а не мертві. – кружка з напоєм знову опинилася у губ лідера колонії Естелли.
— Якщо помре від такого, це значить він не гідний бути ніким окрім ганчірки. На зачистку треба нерви та сила. Зламатися від такого це ганьба.
— Як скажеш.
Крістофер знову махнув рукою та зник за вікнами свого кабінету, лише ловлячи голоси жінок та дівчат у свою спину. Його немов заділи слова його ж підлеглого, які пролунали саме в останню чергу.
«Зламатися від найменшого випробування яке підготувало тобі життя це ганьба». Він був тим хто навчив багатьох цьому кредо… Але в той же час він і той хто більше всіх не відповідав йому. Кріс був людяним. Досі настільки гуманним, що інфікованого вбити з першого разу йому було до болі тяжко. А від своїх людей він очікував якраз таки холоднокровної рішучості боротися за своє життя та захищати інших. Він міг до останнього змушувати себе до чогось, переступати через себе заради добробуту інших, хоч і намагався приховувати це. А від солдатів що слідували за ним, очікував сильний дух та сталеві нерви, та за слабохарактерність або виганяв, чи то роздавав покарання на ліво та на право.
— Естелла, місто надії та виживання. А на ділі звичайнісіньке місце схоже на епіцентр работоргівлі чи в’язницю. Ніякої волі та свободи про яку мало йтися від початку. Це керується складніше аніж я уявляв. Здається я був надто наївним коли розпочав це. Мабуть… Моє ім’я означає «брехун».
Кріс знову розчарувався сам у собі. Вже в котре хлопець намагався немов довести собі, що він ні на що не здатний смертний, якому в руки керування давати ну далеко не варто. Чому він це робив залишалося відкритим питанням. Адже перед початком цього всього балагану з кінцем світу, вірусом, сестрою, він мав великі амбіції та плани йти на підвищення, та стати великою людиною. А ось коли такий шанс прямо у його руках, впевненість як рукою зняло. Ніби він боявся стати кимось, хто почне зловживати владою. Він не хотів бути таким як усі керівники чогось масштабного. Крістофер досі бажав гуманності, хоч і у глибині своєї душі й сам розумів, що давно пора її вже відкинути. Боротьба здавалася нескінченною, а кількість смертей та крові на його долонях вже перевищувала заплановані ним же колись норми.
Навіть вже ставало набридливим повторно розуміти, що як заїла пластинка, ось на що було схожим його життя. Одні й ті ж самі думки, повторювалися вчинки. Ідентичні немов під копірку слова та речення.
Він поклав свою чашку з якої ледь відпив на край столу, та обперся об той же самий предмет декору, схрестивши руки у грудей.
— Аарон.
Тихо промовив той ім’я у порожній кімнаті. За спиною зашаруділи занавіски та почулися тихі кроки за якусь лише мить.
— Чого надумав? Зазвичай не кличеш.
— Ти підеш до першого.
— Ти ідіот?
— Це був наказ.
— З якого це чарівного дідька я маю туди пертися?
— Треба пронюхати як розміщена їхня варта. Коли відбувається зміна караулу. Кількість військових. Оцінити рівень бойової підготовки.
— Ти обкурився?
— Єдиний хто з нас двох палить так це ти. Але зараз ми не про це говоримо.
— Запитаю ще раз. Якого чорта лисого я маю там ошиватися? Так ще й коли Фіар може бути там. Вписав мене у ряди безсмертних та деградованих? Тоді я розчарую. Ні одне ні друге мене не описує.
— Ти проберешся туди непоміченим та зможеш швидко піти. Не бачу проблем.
— Там Фіар!
— І що? Ти його боїшся? Ви ж здається схожі по силах.
— Що?