Кінець світу: Естелла - Nilett
— З того дня як ти програв йому вдруге, то надто агресивно реагуєш на моменти, коли розумієш що він може бути там. Ти боїшся, що не стаєш сильнішим, поки він немов з кожним днем лиш те й робить що сильнішає. Страх програти та померти тебе також охоплює. Ти сліпнеш від жаху.
— Дурниць не говори.
— Признати страх це зробити крок вперед.
— Я його НЕ боюся. Просто… З ним занадто важко.
— Тоді шуруй у перший. З твоїми темпами ти дістанешся туди дні так за два максимум. І не забудь занотовувати деталі. А то пам’ять ще підведе, та ненароком щось важливе пропустиш.
— Чого це раптом тебе на перший потягнуло? Вирішив влаштувати їм штурм?
— Для початку останню спробу мирного договору. Я хочу знати їх козирі на випадок фатальної невдачі перемовин.
— Досі наївно мрієш про мир та злагоду?
— В душі так. Але дивлячись на ситуацію фізично розумію що вже ні. Ми підпишемо цей договір. Якщо знадобиться тоді чиєюсь кров’ю.
— Звучить по диктаторськи. Не боїшся осуду з боку людей?
— Боюся. І навіть знаю, що багато людей відвернуться від мене після цього хоч і знаючи, що це один з варіантів фіналу. Але заради них, я готовий піти по головах тих багачів які сховалися за стінами та прикриваються нічого не вартими грошима.
— Віє страхом. Кожне слово переповнене вагань. – Аарон щільно підійшов до Кріса, та вказівним пальцем впився у його грудну клітину.
— Від тебе також. Але ми обоє мусимо стати вищими на цілу голову. Стрибати у глибини, яких ще ніколи не бачили. – Старший схопив зап’ястя друга та відкинув від себе. Поглядом Аарон слідкував за тим як його відштовхнута рука тепер звисає до долу.
— Шкода, що слова твої такі красиві та мужні, а душа тремтить від страху неминучого.
— Я всього-на-всього людина.
— Це не причина брехати або казати слова які хоч і підбадьорюють, але згублять.
— То що, коли вирушаєш?
— Я думав це просто невдалий жарт…
— Ти сам просив не жартувати.
— Краще б не казав нічого.
— Чим швидше підеш, тим швидше повернешся.
— Чому мене не покидає думка, що ти маєш прихований сенс цього балагану?
— Хто знає? Може ти не помиляєшся?
— Що ти задумав на справді? – Аарон своїм фірмовим холодним поглядом знову змусив Кріса задуматися про багацько речей. Але той не планував давати задньої.
— Дізнаєшся як повернешся.
— А якщо не повернуся?
— Так сильно недооцінюєш себе?
— Та ну тебе…
— До речі, за яку переорганізацію зачистки говорили серед люду?
— Я просто вбив одного з «керуючих». Його банда пішла проти мене та націлилася на керуюче крісло. Тепер ми не дружимо. Ось і потрібна переорганізація. Аби заткнулися кому не лінь.
— Ти вбив?
— Під час вилазки з моєї ініціативи він здох. Той ідіот пішов слідом і по дорозі став вечерею для інфікованого. Звинуватили мене. Тож вбивця я. Це все. Чи хочеш деталей? Опису хрусту кісток?
— То у нас мінус люди?
— Вони ще не пішли, але я б готувався до мінусів.
— Чудово. – Кріс явно був незадоволений почутим, але і друга винуватити не збирався.
— Та не дуйся ти. Я і сам впораюсь.
— Краще мовчи та шуруй до першого.
— Не командуй.
— Хто з нас головніший? Може нагадати?
— А тобі нагадати за силу?
— …
— …
— Закінчимо на сьогодні. Виконуй доручення.
— Ех. Не даєш ти пожити спокійно. Прарабисько.
— Лише з твоєї ініціативи.
— Не варто було одягати на твою голову корони.
— Змирися. Тепер нічого не змінити.
— На жаль.