Моя в борг - Джулія Ромуш

Я бачу, як сяють його очі навіть у темряві. Вони попереджають про небезпеку. Але я наче з котушок злетіла, цілком нічого не боюся. Мене ніби тягне до нього, як метелика на вогонь. І я не розумію в чому причина. Температура? Мої мізки настільки розплавилися, що він почав мені подобатися?

Не відводжу погляд, продовжую дивитись на нього. Автоматом проходжуся язиком по пересохлих губах.

- Ти не поганий, - хриплю у відповідь.

- У тебе гарячка, маячню нести починаєш. Нічого не змінилося, Таша. Я все той же хто забрав тебе силою з-під вінця. Хто посадив під замок. Хто скористався тобою в клубі.

Хмурюся, отже, зараз він вирішив визнати всі свої темні справи? До цього відмовлявся і казав, що чинив правильно і як хотів.

- Ти ж мені допоміг, врятував... Від цих людей захистив уперше, і врятував життя вдруге, - вимовляю у відповідь. Це ж правда. Це я тоді не розуміла, зараз до мене це все доходить. Не знаю, чому саме в такому стані, коли в мене температура. Але, здається, я починаю бачити все інакше. Під іншим кутом.

- Це все я робив з вигодою для себе, тож не варто мені малювати німб, - знову огризається у відповідь. Начебто не хоче, щоб я бачила в ньому щось хороше.

- Ти добрий, просто сам не розумієш... - Договорити він мені не дає, бо наступної секунди придушує собою. Перевертається і навалюється на мене згори.

- Багато тріщиш, спати лягай, - хрипить у моє обличчя. Серце починає битися сильніше.

- А як не хочу?

Він нічого не відповідає, лише поглядом обличчя вивчає. Ковзає по губах, змушуючи їх запалати.

- Чому тоді у клубі пішов зі мною? - А я все не заспокоююсь. Якщо у нас пішли такі відверті розмови, знати хочу.

– Клуб спокою не дає? - Криво посміхається, при цьому в очі дивиться. 

Здригаюсь, бо відчуваю, як його рука торкається ноги. Пальці повільно ковзають униз, а потім угору. Бакер не поспішає, наче знущається. Перевіряє мою реакцію, а я вся спалахую за секунду. Адже в мене ніколи й ні з ким не було нічого схожого, як тоді в клубі... Тільки з ним. Цікаво, це було лише тоді? Через той напій? Чи зараз буде так само?

- Ти ж знав тоді, що я зайнята. Що в мене наречений є... Знав і все одно зробив...

- Бо хотів. Подобається псувати невинних дівчат, - це він зараз спеціально каже, так? Щоб я його ще більше зненавиділа? Навіщо? Чому він так чинить?

- Ти міг тоді мене позбавити невинності й не став. Не скористався...

Його рука ковзає вище, я тремчу, але точно не від холоду. Унизу живота щось зав'язується у щільний вузол. Підтискаю пальчики ніг. Хвиля задоволення проноситься тілом. Господи... тоді виходить була справа не в коктейлі? Якщо мене зараз підкидає від його дотиків? А ще нічого не зробив із забороненого. Межу ще не перейшов.

- Але засів у твою голову, цього було достатньо.

- Для чого?

- Щоб зараз ти сама просила тебе трахнути.

Його рука ковзає між нами, відсуває убік мою білизну. Мої очі широко розкриваються, коли його пальці торкаються клітора. З горла виривається гучний стогін. Господи, так... Нехай він зніме цю напругу. Нехай допоможе розв'язати тугий вузол усередині... Прошу...

- Цього ти хотіла? - гарчить у губи. Його гаряче дихання обпалює ніжну шкіру. Я вигинаюсь, прогинаюся. Його пальці здійснюють кругові рухи, а я тихенько стогну. - Відповідай, - гарчить більш загрозливо, а я лише подаюсь уперед. Ковзаю язиком по його губах, не хочу зараз думати, як я поводжуся. Як я виглядаю збоку. Але поруч з ним прокидаються дивні бажання. Вони мене саму лякають, але зараз я просто не в змозі їм відмовити.

- Поцілунок, - хриплю у відповідь. Не хочу відповідати на його запитання. Тільки ширше розводжу ноги. Адже він і сам усе розуміє. Бачить.

- Сучка, - не цілує, продовжує зі мною грати.

- Але ж я тобі такою і подобаюся, - не витримую і сама втискаюся губами в його губи. Ковзаю язиком. Прикушую губами, і він нарешті здається. Подається вперед, силою вкладає мене на ліжко. Його язик проникає у мій рот, а пальці проникають у мене. Мій стогін тоне у цьому порочному поцілунку. Господи, мені цього всього замало, я хочу більше.

Все практично як тоді... У клубі. У тій порочній кімнаті. Тільки є одна відмінність - зараз я все відчуваю потужніше і сильніше втричі. Кожен його дотик пронизує розрядом струму. Тіло тремтить. Скинути все на температуру чи ще на щось не виходить. Я розумію тверезо. Все розумію. Хочу. Вимагаю. Мені мало лише дотиків. Цей чоловік приваблює. Затягує. У мене ніколи не було поганих хлопців. Завжди були не те, що добрі, але ті, що боялися дозволити собі занадто багато через мого батька. Боялися. Ну і Нолан... Він просто виродок, якому немає прощення.

Вигинаюсь і стогну, коли пальці Бакера знову в мене проникають. Стискаю їх, відчуваю, як задоволення проноситься по всьому тілу.

- Будь ласка, - хриплю. Прошу. Благаю. Але сама не можу сформулювати, що хочу.

- Що ти хочеш, Ташо? - А Аарон наче знущається, ставить запитання. Думає, що я здатна адекватно виражатися в такому стані?

- Як тоді... - Хриплю. Від самих спогадів унизу живота все зводить приємною судомою. А що, коли він більше не захоче так до мене торкатися? Якщо... Я ще тоді не могла зрозуміти, чому він був настільки велелюбним. Адже таке роблять тільки з дівчатами, які дуже запали в серце, хіба ні?

- Хочеш кінчити? 

Трохи кривлю носик. Він надто відвертий. Я так не можу. Отак прямо заявити про своє бажання... Відверто. Щоки миттєво червоніють та починають горіти. Але це все сказав він, а не я. Згідно киваю, наївно вважаючи, що цього буде достатньо, що Бакер задовольниться такою відповіддю.

- Я не чую Ташо, - хрипить у відповідь. А я червонію ще сильніше, бо розумію, що він хоче, щоб я це вимовила вголос. Сама сказала. Невже він не бачить, наскільки я соромлюся чи в цьому й річ? Йому подобається, як я червонію і гублюся?

- Хочу, щоб ти довів мене до оргазму. Щоб як тоді. Щоб добре...