Українська література » » Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

---
Читаємо онлайн Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг
вдягнені в цивільне югослави з грубими обличчями. І ось Югославія позаду! Перша хвиля розкутого життя вкотилася в поїзд разом із щасливим торохкотінням швидкої говірки італійських службовців та безтурботних облич вокзальної юрби в Поджіореале. Новий електродизельний локомотив радісно видав бадьорий гудок, за вікном затріпотіли сотні смаглих рук, і експрес легко побіг до Венеції і далі, в напрямку далекого мерехтіння вогнів Трієста і веселої блакиті Адріатики.

«Ми таки домоглися свого,—подумав Бонд.—Насправді домоглися». Він поволі виштовхував з пам'яті спогади про три останні дні, і Тетяна завважила, як розслаблюються напружені м'язи його обличчя. Вона взяла Бонда за руку, він присунувся впритул до неї, і вони разом захоплено милувалися яскравими фасадами вілл на Корніче, романтичними силуетами вітрильників та енергійними людьми, що ковзали блакитною поверхнею на водних лижах.

Поїзд проторохтів на стрілках і спокійно в'їхав до вокзалу Трієста. Бонд опустив вікно, і вони стали поруч, роззираючись на всі боки. Несподівано для себе Бонд дочувся щасливим. Він обійняв дівчину за талію і міцно притиснув її до себе. Вони дивилися на святковий натовп. Сонце пробивало своїми сліпучими променями високі чисті вікна вокзалу. Ця добре освітлена сцена підсилювалася свіжими враженнями від темних і брудних краєвидів тих країн, звідки приїхав поїзд, тож Бонд з майже чуттєвою насолодою спостерігав за потоком святково вбраних людей, що посувалися до виходу крізь озерця сонячного світла, й за тими засмаглими щасливцями, які, весело провівши вакації, тепер квапилися на платформу, щоб зайняти свої місця в поїзді.

Пустотливий сонячний зайчик засвітився на голові чоловіка, що здавався типовим представником цього щасливого безтурботного світу. Світло перебігло по короткому золотистому чубу, що виднівся з-під капелюха, по молодих золотистих вусах. До відходу поїзда залишалося ще багато часу, тож чоловік не поспішав. У свідомості Бонда промайнуло, що це, мабуть, англієць. Можливо, таку підказку дав йому темно-зелений кашкет характерної форми, а може, й бежевий добре виношений макінтош — цей своєрідний символ англійського туриста,— а може, й сірі фланелеві штани чи навіть потерті черевики. Очі Бонда прикипіли до того чоловіка так, ніби він знав його ще перед тим, як оце побачив на платформі.

Чоловік ніс у руці пошарпану валізу фірми «Ревелейшн», а під другою рукою — товсту книгу і якісь газети. «У нього вигляд справжнього атлета»,— подумав Бонд, відзначивши широкі плечі й здорове, добре доглянуте обличчя професійного тенісиста, що повертається додому після серії зарубіжних турнірів. Чоловік підійшов ближче. Тепер він дивився просто на Бонда. Так наче впізнав його. Бонд напружив пам'ять, пригадуючи, чи не зустрічався колись із цим чоловіком? Ні. Він напевне запам'ятав би ці очі, які пильно і холодно дивилися на нього з-під білястих вій. То були каламутні, майже безживні очі. Очі потопельника. Та вони несли йому якусь звістку. Яку? Впізнавання? Застереження? А може, то була лише захисна реакція на допитливий погляд Бонда?

Чоловік підступив упритул до вагона. Каучукові підошви його черевиків не видали жодного звуку. Бонд спостерігав, як він схопився за поручень і легко кинув своє тіло на кілька приступок угору до вагона першого класу. Бонд раптом збагнув сенс отого блиску в очах незнайомця. Ясна річ! Він представляє Службу. Виходить, М. таки вирішив прислати підкріплення. Оце й було послання тих чудних очей. Бонд ладен був побитись об заклад, що невдовзі цей чоловік підійде до нього налагоджувати контакт.

Як любить М. бути цілковито певним в усьому!

Розділ 25

Краватка з віндзорським вузлом

Для полегшення контакту Бонд вийшов у коридор. Він пригадав деталі коду, системи сигналів, пароль дня, кілька невинних фраз, що змінювались першого числа кожного місяця і правили за розпізнавальні сигнали серед англійських агентів.

Легкий поштовх — і поїзд почав повільно виходити із зони сонячного світла, Грюкнули міжвагонні двері в кінці коридору. Бонд не почув кроків, проте побачив у вікні віддзеркалення червонясто-золотавого обличчя.

— Даруйте, чи не можна попросити у вас сірника?

— Я користуюся запальничкою. — Бонд витяг з кишені свій пошарпаний «Ронсон» і передав його незнайомцеві. — Це зручніше.

— Поки не зламається.

Бонд поглянув чоловікові в обличчя, очікуючи на зустрічну усмішку наприкінці цього дитячого ритуалу: «Хто йде туди? Передай другові».

Повні вуста на мить скривились у гримасі, та в блідо-голубих очах не майнуло ні проблиску світла. Чоловік скинув макінтош. На ньому був червонясто-коричневий твідовий піджак, фланелеві штани, блідо-жовта літня сорочка «Вайєлла» і темно-синя з червоними зиґзаґами краватка «королівської артилерії», зав'язана віндзорським вузлом. Бонд не мав довіри до тих, хто зав'язує краватку в такий бундючний спосіб. Нерідко це свідчило навіть про грубу вдачу людини. Та тепер він вирішив не надавати цьому значення. На мізинці правої руки незнайомця впадав в око перстень з печаткою, на лівому зап'ястку — бувалий у бувальцях срібний годинник на старомодному шкіряному ремінці. З нагрудної кишеньки визирав ріжок яскравого шовкового носовика.

Бондові був добре знайомий цей тип людей. Середня школа, потім служба в армії. Можливо, у контррозвідці. Після війни — жодної ідеї, що робити далі, тож продовження служби у складі окупаційних військ. Спершу у військовій поліції, потім, коли старші чоловіки повернулися додому, підвищення в одну із служб безпеки. Переїзд до Трієста, де він себе добре зарекомендував і де вирішив осісти, щоб уникнути суворої Англії. Можливо, завів там дівчину, а то й одружився з італійкою. Службі розвідки та контррозвідки якраз і потрібна була така людина на невеличку посаду, яку він і обійняв після виводу англійських військ. Він уже був на тому місці, тож його там і залишили. Хай виконує поточну роботу, має мережу агентів на дрібних посадах в італійській і югославській поліції та розвідці. Тисяча на рік. Пристойне життя без особливих вимог по службі. Потім, як грім серед ясного неба, на нього впала оця місія. Дістати такий терміновий наказ надзвичайної ваги було для нього неабияким струсом. Можливо, він трохи побоювався Бонда. Чудне обличчя. Трохи несамовиті очі, але для тих, хто перебуває на таємній службі за кордоном, це не дивина, бо для того, щоб погодитись на таке життя, треба бути трохи несповна розуму. Дужий хлопчина, може, не вельми тямущий, але корисний для такої охоронної функції. Очевидно, М. просто використав наявну людину, яка була найближче на шляху поїзда.

Отакі думки промайнули в свідомості Бонда, коли він оцінював свої враження від одягу агента та його зовнішності.

— Радий вас бачити. Як це сталося? —

Відгуки про книгу Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: