Із Росії з любов'ю - Ян Ланкастер Флемінг

замислюють авантюру, це в них виходить блискуче. Вони ретельно планують гру, враховуючи гамбіти суперника і передбачаючи їхню реалізацію. В глибинах мого мозку,— у вікні віддзеркалилося похмуре обличчя Керіма,— мною володіє відчуття, що і ти, і я, і ця дівчина — лише пішаки на великій шахівниці, яким дозволяють робити ходи, коли вони не заважають російському плану гри.

— Але яка мета їхнього плану і який об'єкт змови? — Бонд видивлявся в темряву. — Чого вони прагнуть? Ми завжди повертатимемося до цього. Звісно, всі ми відчуваємо тут запах якоїсь змови. Дівчина й справді може навіть не знати сама про роль, відведену їй у цій операції. Я бачу — вона щось приховує, та здається мені, що це тільки якийсь маленький секрет і вона не надає йому значення. Тетяна запевняє, що розповість про все, як тільки ми дістанемось до Лондона. «Все»? Що вона має на увазі? Вона повсякчас повторює, щоб я вірив їй і що тут немає небезпеки. Треба визнати, Дарку, вона виправдує свою легенду. — Бонд шукав підтвердження в спокійних, мудрих очах співрозмовника. Ні, в очах Керіма не було й тіні ентузіазму. Він нічого не сказав.

— Визнаю, я захопився нею,— зітхнув Бонд. — Та я не дурень, Дарку. Я спостерігав за кожною дрібничкою, за всім, що могло б допомогти знайти ключ до розгадки. Ти ж знаєш, коли бар'єри падають, людина стає охочіша до щирих розмов. Так от, вони попадали, і я певен, що вона каже правду. За будь-якими мірками — на дев'яносто відсотків правду. І так само певен, що, на її погляд, решта не має значення. Якщо вона когось обдурює, то водночас обдурює і себе. Дотримуючись твоєї шахової аналогії, таке цілком можливе. Та ми раз у раз повертаємося до питання: а кому все це вигідно? — У голосі Бонда задзвенів метал. — І все, чого я бажаю — це залишатися учасником цієї гри, аби з'ясувати все до кінця.

— Якби це була моя гра, друже,— Керіма розвеселив затятий вираз на обличчі Бонда,— я б до самих Салонік спав би в обіймах з апаратом і, якщо тобі подобається, з дівчиною також (хоч це й не так важливо), а там найняв би автомобіль до Афін і звідти найближчим рейсом вилетів до Лондона. Але я не вихований у спортивному дусі. — Керім вклав у свої слова іронію. — Для мене це не гра, а діло. Для тебе це щось інше. Ти — гравець. М. — також гравець, бо інакше не дав би тобі свободи дій. Йому, як і тобі, кортить знайти відповідь на цю загадку. Тож хай так і буде. Мене турбує безпека, і я прагнутиму залишити їм якомога менше шансів. Ось ти гадаєш, що шанси мають привабливий вигляд, що вони на твою користь... — Дарко уп'явся очима в Бонда, а в голосі його бриніла наполегливість. — Слухай-но, мій друже. — Він поклав свою величезну руку на Бондове плече. — Уяви собі більярдний стіл. Легкий, плаский, зелений більярдний стіл. Ти вдарив по своїй білій кулі, вона спокійно покотилася в напрямі до червоної. Збоку — луза. Ти маєш намір влучити в червону кулю, яка неминуче мусить потрапити в лузу. Такий закон більярдного столу, закон більярдні. Та за межами орбіти цих речей пілот реактивного винищувача втратив свідомість, і його літак перейшов у піке просто на ту більярдню, або ж ось-ось має вибухнути газова магістраль, або вдарить блискавка і весь будинок завалиться просто на більярдний стіл. Що, питається, станеться з тією білою кулею, яка не може проминути червоної кулі, і що станеться з червоною кулею, яка не може не впасти в лузу? Біла куля не може не влучити в червону згідно законів більярдного столу. Та закон більярдного столу — не єдиний з-поміж усіх законів, що визначають пересування цього поїзду і нашої подорожі до місця призначення. — Керім зробив паузу і повів собі далі, ніби виправдовуючись. — Такі справи тобі вже знайомі, мій друже, і нічого тут потамовувати спрагу за розмовними банальностями. Поквап дівчину, хай вона хутчіш збирається, і ми підемо вечеряти. Але прошу тебе, зважай на несподіванки. — Він перехрестився над ґудзиками свого піджака. — Я не хрещу своє серце. Це — надто серйозно. Тільки шлунок, і це для мене — важлива клятва. На нас обох чатують несподіванки. Циган застерігав: бережіться! Те ж саме тепер кажу і я. Можна грати на більярді, але слід бути напоготові до втручання стороннього світу з-поза меж більярдні. Мій ніс,— Керім постукав себе по носі,— підказує мені це.

Шлунок Керіма видав звук, подібний до того, що долинає з телефонної трубки, яку поклали поруч з апаратом під час розмови з розлюченою людиною.

— Ось бачиш,— стурбовано мовив Керім,— а що я тобі казав? Просить їсти. Вони саме встигли покінчити з вечерею, коли поїзд наблизився до доволі неоковирної сучасної станції Салонік. З важким чемоданчиком у руці Бонд плентав крізь вагони слідом за Керімом.

— Невдовзі нас потурбують знов,— попередив Керім. — Кордон перетинаємо о першій ночі. Греки не завдаватимуть клопоту, але ті югослави люблять будити кожного, хто дістає втіху від подорожі. Якщо вони надто чіплятимуться, пошлеш по мене. Навіть у їхній країні знайдуться імена, які я можу згадати. У мене друге купе наступного вагона. Я там сам. Завтра переселюся на ліжко нашого приятеля Гольдфарба в купе номер дванадцять. Поки що перший клас повністю зайнятий.

Тимчасом як поїзд посувався залитою місячним сяйвом Вардарською долиною на підході до Югославії, Бонд сторожко дрімав. Тетяна знову заснула, зручно примостивши свою голову на його колінах. Він пригадав Даркове застереження і розмірковував над тим, чи не відіслати того здорованя назад до Стамбула, як тільки вони безпечно поминуть Белград. Не дуже це справедливо — тягти його за собою крізь усю Європу, змушуючи встрявати в різні пригоди поза межами його рідної країни. У Керіма, певне, виникала підозра, чи не забув Бонд про здоровий глузд, втративши голову від чарів дівчини, а відтак і здатність тверезо оцінювати всю операцію. В таких міркуваннях десь та є зернятко істини. А й справді, хіба не безпечніше зійти з поїзда і повернутися додому в інший спосіб? Але існувало щось сильніше за тверезий розрахунок, і Бонд визнав перед собою, що сама думка про втечу від цієї складної гри для нього неприйнятна. Так само