Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

мусульманства, вони зберегли чимало язичницьких вірувань та святилище Залізного Отця (як вважають болгарські язичники, це спадщина гетів). Залізний Отець – Повелитель Води і Вогню. Його зображають вершником, озброєним шаблею, взутим у залізні чоботи, в його руці – двосічна сокира. Залізний Отець вважається батьком 72 народів з їхніми царями, первоучителем людей, який навчив їх різним умінням, але найголовніше – добувати і обробляти залізо. Саме ця особливість, на перший погляд, ніби-то споріднює його зі слов’янським Сварогом, однак на думку самих болгар, він має риси культурного героя, а не Бога. Болгари називають Залізного Отця своїм Прометеєм, а також вірять у його вміння перевтілюватися в різних істот (сарну, вовка і навіть у бджолу). Цікаво також, що за місцевим міфом, його вигодувала сарна, тому вона вважається священною твариною (подібна легенда про Авітохола).

Цікавою постаттю болгарського пантеону виявляється також Старобог Сіва, оспіваний на околицях Охрида в Македонії. З текстів цих пісень він постає як Бог Зимового часу (1 = 14 січня – прототип св. Василя), пов’язаний із зимовими водами (на Білому Дунаї), де він п’є амриту (“безсмертну воду”) з золотої чаші. Збереглися народні ритуальні танці кукерів (чоловіків) і сурвакарів (хлопчиків), що приносять в жертву все нездорове і очищають ритуальними ударами дерев’яних палиць усіх присутніх.

Бел Бог нагадує про венедську духовну спадщину болгар (Белен) – Бог “пролітнього” сонця, тобто весняного часу (слов’янський Ярило).

Якими б різними не виглядали язичницькі етнокультурні витоки на Балканах, та, на думку болгарського етнографа Михайла Арнаудова, в болгарському етнічному просторі сформувалась єдина спільна система свят і вірувань, відносно однорідна в усіх областях країни, що утворює гармонійне ціле.

Відродження Рідної Віри в Болгарії йде кількома шляхами: найперший етап – це дослідження етногенезу і етнорелігії; далі – реконструкція етнічного календаря та обрядовості, очищення їх від християнських нашарувань; і наступне – впровадження етнорелігії в життя суспільства. Дієвими рідновірами в Болгарії нині є лише одиниці, дослідників трохи більше.

Мету відродження Рідної Віри в повному обсязі ставить перед собою жрець (колобър) Шегор Расате. Він же – дослідник і перший реконструктор болгарського календаря, пов’язаного насамперед, з рідними Богами і Богинями.

Один з лідерів “Общества Дуло” Антон Радославов Рачев (має дві освіти – технічну і юридичну), займається історією ХХ ст., “стопанской истории и культурософии” (?), історією болгарської правої думки. Особливе його зацікавлення – життя і діяльність д-ра Яна Янєва та інших правих ідеологів. Нині працює над книгою “Лихвата е кражба” (“Лихварство є злодійство”).

Старійшина “Общества Дуло” Кавхан Болг (Міко Вълчев) з міста Свищов (неподалік від Русе на заході Подунав’я) довгий час займається бойовими мистецтвами і є вчителем з айкидо. Він навчає хлопчиків військової справи. Його учнями були також юнаки з України. Сфера зацікавлень Кавхана Болга – військова діяльність, “виховання справжніх арійських воїнів” і расологія. Він підготував до друку фундаментальну працю “Българската расова доктрина”.

Навколо “Общество Дуло” гуртуються й інші однодумці. Близька до язичницької практики галузь знань, в якій працює Розмарі Казасова із м. Габрово. Ще з дитячих літ вона почала вивчати народну магію і лікувальні властивості рослин. В її рідному місті жило чимало літніх жінок, які бажали передати дівчині древні знання, щоб вони не були втрачені для майбутніх болгарських поколінь. В часи комуністичного режиму заняття знахарством і цілительством було під суворою забороною. Нині Розмарі є хранителькою традиції предків. Вона видала дві книги із серії “Болгарські народні вірування та звичаї” [204; 205], де подала народні “тайни за щастие”, “баилки и гадания”, а нині працює над третьою книгою “Растения талисмани и тяхната магическа сила” про рослинну магію.

Молодий дослідник Явор Тодоров (фахівець з маркетингу) займається вивченням історії язичництва. Він має праці про триступеневу структуру болгарського жрецтва, про культ Оленя в болгарській релігії. Нині Явор працює над реконструкцією болгарського пантеону на основі християнізованої міфології – робить спробу розгадати сутність давніх Богів, що приховуються під іменами християнських “святих” [www.kanatangra.wallst.ru].

“Общество Дуло” підтримує міжнародні зв’язки зі спорідненими організаціями в різних країнах Європи і світу. В Болгарії вони співпрацюють з представниками міжнародної організації скінхедів “Кров і Честь”, через що просіоністська преса звинуватила “Общество Дуло”, як правозахисників скінхедів, в “антисемітизмі”.

Уже з самих перших кроків відродження болгарської Рідної Віри, була створена альтернативна течія, теософська секта Петра Дънова під назвою “Біле братство”, що прагне підмінити собою традиційну етнорелігію. Її засновники проповідують егалітарні “загальнолюдські цінності” і пацифістські ідеї, а їхня декларація “людинолюбства” (аж до закликів єднання з неграми) виглядають досить красномовно на тлі їхньої пропаганди ненависті до слов`ян, які оголошуються “неповноцінними”. Члени “Общества Дуло” ведуть полеміку з цією квазірелігією.

Болгарське відродження віри предків нині спирається на три етнорелігійні складові: ірано-арійську, фракійську та слов’янську домінанти.

Рідна Віра в Словаччині

Язичницький рух у Словаччині ще тільки зароджується. Як повідомив на Всеукраїнському Вічі Рідновірів словак Йозеф Мозола, у них існує чотири громади рідновірів: “Перунів круг”, “Перунова діброва” (Paromova Dubrava), Братство “Перунові Сокири”, “Коло джерела”, до яких входить близько 225 осіб, переважно молодь.

У Братіславі існує громада “Перунів Круг”, очолювана Святославом (Йозефом Мозолою), куди входить 50 осіб. Він, молодий дослідник віри предків вважає, що не слід догматизувати слов’янське віровчення і обряди, але треба вивчати те, що слов’янам залишилося у спадок [314. 26]. Громада заснована недавно, здійснює обряди річного календаря переважно на природі, на місцях давніх слов’янських городищ. Мають свого жерця. Поширюють самвидавівський часопис “Sloven” (8 сторінок), у якому висвітлюють життя своєї громади та подають відомості про свята, обряди, роздуми про священні дерева (наприклад, дуб), слов’янську расову красу та язичницькі легенди [577. 2].

Так, на свято Рода, яке словаки відзначають 14 вересня, “Круг Перуна” зібрався на слов’янському городищі Х ст. під містом Добра Вода при Трнаві. Різдвяне свято Крачун відзначають 21 грудня, так само, як і інші слов’яни, в день зимового сонцестояння, на городищі Сітно. Жрець приготував мед, наливши його в дерев’яну миску, на пеньок поклав медівники (печиво) для лісових духів. Кожен з учасників обряду випив напою, проголосивши славу Богам і причастився медовим печивом. Помолилися до Рідних Богів про захист і допомогу.

Словацька община “Перунова діброва” святкує Перунів День 21 липня на Перуновому тижні 16–23 липня. Таке святкування, наприклад, відбулося на природі в 2004 р. Високо в Кремницьких горах (на висоті понад 1200 м над рівнем моря на горі Велестур) община “Круг Перуна” проводить святкування Перунового тижня. Тут славлять Громовержця Перуна військовими змаганнями, святковими ритуалами. На святі дозволяється вживати пиво і “медовину”, інші алкогольні напої заборонені [krugperuna.narod. ru].

Відродження обрядовості Рідної Віри в Словаччині, її наукове вивчення і реконструкція тільки