Пробуджена Енея - Галина Сергіївна Лозко

Маламир, Звіница та ін. Часом вони були подвійні (одне болгарське, друге слов’янське).

Не зважаючи на таку специфіку культури, Болгарія стала однією з перших слов’янських держав, що офіційно прийняла християнство. Початок цьому поклала політика реформ хана Омуртага, а князь Пресіан (836–852) припинив гоніння на християн. В країні стали офіційними три віросповідання. Наступний князь Борис (852–883) спочатку дозволив місіонерам проповідь християнства, а в 865 р. здійснив офіційне хрищення Болгарії.

Однак, автономії болгарської церкви, на яку він сподівався, так і не отримав. Болгарією прокотилася хвиля народного невдоволення, спричинена стихійними лихами і голодомором, що послідував за християнізацією. Почалися повстання. Першою повстала болгарська знать у 865–866 рр. Причиною повстання став суворий і виснажливий християнський піст, який знатні дворяни вважали неприйнятним і принизливим для себе. Це повстання загрожувало трону і навіть життю самого Бориса, адже проти нього виступили 52 знатні роди, які вели свій родовід ще від давніх протоболгар. Князь Борис жорстоко придушив повстання, стративши поголовно всю етнічну еліту, не шкодуючи навіть найменших немовлят. Цей гріх папа з легкістю вибачив Борисові, мотивуючи тим, що він зробив це “із ревності до християнської віри”.

Борис відрікся від престолу на користь свого сина Володимира-Расати і пішов у монастир. У 893 р. Володимир-Расата здійснив останню спробу повернути етнічну релігію: за його наказом почалося знищення християнських церков. Тоді розгніваний Борис вийшов із монастиря, зібрав військо, з яким переміг сина і, осліпивши його, кинув до в’язниці, а наступником призначив молодшого сина Симеона. Сучасні болгарські язичники свято шанують пам’ять свого останнього князя-рідновіра Володимира Расати.

В Х ст. Болгарське царство було ареною боротьби Київської Русі з Візантією. Походи великого князя Святослава мали на меті, насамперед, захист слов’янських народів від нашестя чужої віри – християнства. Як відомо, він категорично відмовився приймати християнство, говорячи: “віра християнська – юродство єсть” (Літопис Руський). Із загибеллю Святослава слов’яни втратили захисника своєї національної релігії [269]. Нині, на відміну від болгарського офіційного трактування князя Святослава як “загарбника і окупанта”, рідновіри Болгарії ставляться до нього з повагою як до “арія, борця проти юдохристиянської загрози” (з листа Шегора Расате).

Втрати, спричинені насадженням чужої релігії, позначились і на подальшій історії Русі, і на подальшій долі Болгарії. Якщо Русь спустошили татаро-монголи, а потім постійно роздирали Польща й Московське царство, то Болгарія вже з 1018 до 1187 р. перебувала під владою Візантії. У 1187 утворилося Друге Болгарське царство, яке проіснувало недовго, бо вже у 1396 р. Болгарію завоювали турки, де вони панували впродовж 500 років. Османське іго жорстоко знищувало болгарську етнокультуру. Відродження Болгарії почалося після російсько-турецької війни та звільнення Болгарії від турків. Тому болгари й досі приязно ставляться до росіян, як до своїх визволителів.

Основоположниками відродження болгарської Рідної Віри вважаються мислителі Георгій Стойков Раковський (1821–1867), організатор болгарського визвольного руху проти оттоманських загарбників, і його послідовник народознавець-есеїст Найден Шейтанов (1890–1947, або 1970?). Ці подвижники зібрали й вивчили багато цінних болгарських легенд, що містять етнорелігійну мудрість.

Сучасні ентузіасти відродження рідної віри 23 липня 2001 р. в м. Габрово створили “Общество Дуло” (назване за ім’ям останньої болгарської язичницької династії), як громадська організація з “метаполітики і народознавства”, метою якої є збір та впровадження народних звичаїв (“Родово наследство”) до сучасного життя, повернення давньої етнічної релігії. Шлях до втілення цієї мети товариство вбачає насамперед у методології “впровадження плем’яного підходу до болгарської етнографії та краєзнавства”. Символом організації є свастична фігура із трьох кінських голів – знак “триєдності арійського світогляду” (це точне відтворення малюнка скіфсько-кіммерійської культури, знайдене в Україні).

“Общество Дуло”, ставши на позиції язичництва, поки що не розвиває цілеспрямованої діяльності його відродження і практики. Члени товариства відносять себе до європейських “Новите Десни” (Нових Правих). Його діяльність швидше можна охарактеризувати як “праворадикальне товариство народознавців, що вивчає національну ідентичність болгар і виробляє болгарську національну доктрину” [www.kanatangra.wallst.ru].

Одним з найважливіших завдань подвижників є популяризація праць класиків болгарської “правої думки”, що творили в період між двома світовими війнами: філософ д-р Янко Янєв, народознавець д-р Найден Шейтанов, расолог Кирил Христов, поет-символіст Теодор Траянов, етнопсихолог Констянтин Гълъбов та ін. Всі вони стояли на принципових позиціях язичництва і вважаються основоположниками правої ідеї в Болгарії. Їхні праці опубліковані в серії “Мала патріотична бібліотека”.

Когорта молодих науковців здійснила переоцінку історичних фактів та духовних вартостей, що впродовж багатьох століть офіційною наукою вважалися незаперечними. Особливо радикальними виявилися трактування етногенезу болгар і заперечення їх тюркського походження: “Питання про етногенез болгар було предметом страхітливих фальсифікацій, може найжахливіших у світовій історичній науці” – пишуть подвижники язичницького руху. Нова концепція Петра Добрєва стверджує, що засновником Болгарської держави і нації був східноіранський етнос, оскільки давні мешканці Середньої Азії були іранськими племенами. Про це свідчать мовні, етнографічні факти, міфологічні паралелі.

Молодий науковець Іван Мітєв (язичницьке ім’я Шегор Расате, взяте на честь останнього язичницького князя Володимира Расати) вважає, що історія і міфологія – “діалектично пов’язані величини”. Часто міф будується на основі реальних історичних фактів – як одуховнення історії, ідеалізованої протягом часу. Від міфу походить обряд як символічне (драматургічне) відтворення міфічної дії. Шляхом повторюваності міфу і обряду підтримується система цінностей і виховується свідомість історичного смислу життя. Міф надихає нові покоління на повторення великих справ своїх предків – ось в чому полягає біологічний зміст цього круговороту, безперервного продовження боротьби за збереження Роду [www.kanatangra.wallst.ru].

Іван Мітєв – молодий вчений і язичницький жрець (болг. Колобър). Тому, крім етногенезу болгар, йому близька тема болгарського пантеону Богів, звичаїв і ритуалів. Він видав кілька брошур, у яких подано погляди болгарських Правих на етнорелігію, та збірку поезій [373; 374; 307].

Відроджений нині болгарський язичницький пантеон досить різноманітний. До недавнього часу етнічні Боги болгар, крім Тенгрі, були невідомі. Нині до болгарського пантеону включені Боги, які існували у фракійських, кельтських, гетських, староболгарських і слов’янських мешканців Балкан за давніх часів, а тепер вони становлять собою своєрідне синкретичне ціле.

Понад десяток епіграфічних пам’яток згадують ім’я верховного фракійського Бога Збелсурда (Zbelsourdos). Із однієї промови Цицерона проти Луція Кальпурнія Пізона виясняється, що під цим іменем фракійці зверталися до Бога-громовержця, якого римляни називали Юпітером: “Ти пограбував святилище Юпітера Збелсурда, найстародавнішого і шанованого у варварів храму” [72. 141]. Цей же Бог в інших джерелах названий Перкос (тотожний балтійському Перкунасу і слов’янському Перуну). Але Перкосом називали ще й Героса (Хероса, Ареса – Бога Війни), про що свідчать два написи з Варни: “Перко Герой” і “Героней Перко”. Дослідники ототожнюють Збелсурда з грецьким Зевсом-громовержцем: етимологія імені вказує на те, що він зображався з блискавкою в руках (“той, хто замахується блискавкою”). Варіант імені Збелсурда –