Клуб «Мефісто» - Тесс Геррітсен

— А його мати? Де вона?

— Навіть не здогадуюся. Про цю жінку взагалі нічого не можу знайти. У школі ніхто її не бачив, мають лише листа, підписаного Маргарет Сол.

— Ці люди схожі на привидів. Його кузина. Його мати.

— Утім, я маю шкільне фото Домініка. Не знаю, чи зараз воно стане в пригоді: йому тоді було лише п’ятнадцять.

— І який він на вигляд?

— Дуже симпатичний парубок. Білявий, синьоокий. І в школі кажуть — обдарований до геніальності. Вочевидь, розумник. Але є й нотатка про те, що друзів він, здається, не мав.

Джейн дивилася, як місіс Бонгерс заспокоювала кіз. Вона горнулася до них, воркотала в тому ж затіненому хліві, де дванадцять років тому хтось вирізав дивні символи на стіні — хтось, хто міг легко перейти до різьблення на жінках.

— Є ще дещо цікаве, — вів далі Фрост. — Я зараз дивлюся на його вступну анкету.

— І що там?

— Там є окремий розділ про особливі нюанси, заповнений його батьком. Той пише, що Домінік уперше вчитиметься в американській школі, бо більшу частину життя провів за кордоном.

— За кордоном? — Джейн відчула, як серце забилося швидше. — Де саме?

— У Єгипті, Туреччині. — Фрост зробив паузу й вагомо додав: — Та на Кіпрі.

Ріццолі знову перевела погляд на стіну хліву, на вирізьблене там RXX–VII.

— Ти зараз де? — запитала вона.

— Вдома.

— Маєш Біблію?

— А що?

— Треба, щоб ти дещо перевірив.

— Зараз, спитаю Еліс, де вона.

Джейн почула, як він гукає дружину, тоді пролунали кроки, і Фрост спитав:

— Версія короля Якова годиться?

— Цілком. Тепер глянь зміст і скажи, які частини починаються з літери R.

— Старий чи Новий Завіт?

— Обидва.

У слухавці зашурхотіли сторінки.

— Є Книга Рути. Послання до Римлян. І Одкровення Йоанна Богослова[13].

— Знайди в кожній двадцятий розділ, сьомий вірш.

— Зараз подивлюся. У Книзі Рути двадцятого розділу немає, їх лише чотири.

— Послання до Римлян?

— Закінчується шістнадцятим розділом.

— А Одкровення?

— Зажди. — Знову шурхіт сторінок. — Ось. Одкровення, розділ двадцятий, вірш сьомий. «А коли скінчиться тисяча років… — Фрост замовк, а коли заговорив знову, голос його був дуже тихий, — буде випущений сатана з темниці своєї».

Джейн відчувала, як у неї калатає серце. Вона вдивилась у стіну хліва, на вирізьблену фігурку з мечем. «Це не меч. Це коса».

— Ріццолі? — гукнув її Фрост.

— Здається, ми знаємо ім’я нашого вбивці, — відповіла вона.

31

Під базилікою Святого Климента гуркотіла вода, відлунюючи в чорноті. Лілі посвітила ліхтариком крізь залізні ґрати, що загороджували вхід до тунелю, — промінь відкрив старі цегляні стіни й слабкий блиск потоку далеко внизу.

— Під цією базилікою є підземне озеро, — сказала вона. — А тут видно підземну річку, яка ніколи не зупиняє свого потоку. Під Римом ховається інший світ, підземний край тунелів та катакомб.

Вона кинула погляд на лиця, що дивилися на неї з мороку.

— Коли повернетеся на поверхню, коли ходитимете вулицями міста, подумайте про це, про темні й потайні місця просто у вас під ногами.

— А можна подивитися на річку? — спитала одна з жінок.

— Авжеж. Я потримаю ліхтарик, а ви всі можете зазирнути крізь ґрати.

Туристи по одному втискалися поруч із Лілі, щоб зазирнути до тунелю. Насправді там не було на що дивитися. Але якщо вже приїхав аж до Рима, можливо, єдиний раз за все життя, маєш обов’язок побачити все. Сьогодні людей у групі було небагато — двоє американців, двоє британців, пара німців. Не надто приголомшлива здобич — чайових буде небагато. Але на що ще очікувати холодного січневого четверга? Група Лілі наразі була єдиною в лабіринті, і вона їх не підганяла, чекаючи, поки кожен не притиснеться до металевих ґрат, поки всі плащі не прошурхають повз неї. З тунелю долинуло вологе повітря із затхлим запахом цвілі й мокрого каменю — запахом минувшини.

— А що це були за стіни з самого початку? — запитав німець.

Лілі охрестила його бізнесменом. Йому було за шістдесят, він говорив досконалою англійською й носив дороге пальто від «Берберрі». Однак Лілі підозрювала, що його дружина не так добре знає англійську: вона за весь ранок заледве слово сказала.

— Це фундаменти будинків, які стояли тут за часів Нерона, — пояснила Лілі. — Однак увесь район дощенту згорів у великій пожежі 64 року.

— Це та пожежа, під час якої Нерон грав на скрипці, поки горів Рим? — запитав американець.

Лілі всміхнулася: вона вже десятки разів чула це запитання й майже завжди вгадувала, хто саме в групі про це питатиме.

— Насправді Нерон не міг грати на скрипці: цього інструмента тоді ще не винайшли. Кажуть, поки Рим палав, він грав на лірі та співав.

— А тоді звинуватив у пожежі християн, — додала дружина американця.

Лілі вимкнула ліхтарика.

— Ходімо. У нас попереду ще чимало цікавого.

Вона повела групу в темний лабіринт. Нагорі вулиці були повні ревучого транспорту, торговці продавали листівки й дрібнички туристам на руїнах Колізею. Але тут, під базилікою, було чути лише вічне дзюрчання води й шурхіт їхніх плащів, коли вони рухалися похмурим тунелем.

— Такий вид мурування називають opus reticulatum, — сказала Лілі, вказуючи на стіни. — У ньому цегла чергується з туфом.

— З туфом? — Знову американець. Усі дурні запитання йшли від нього. — Це що, з нього роблять туфлі?

Засміялася лише його дружина, високо, пронизливо заіржала.

— Туф — це насправді спресований вулканічний попіл, — завважив англієць.

— Саме так, — підтвердила Лілі. — Його часто використовували в Римі як будівельний матеріал.

— Чому ми ніколи раніше про цей туф не чули? — спитала чоловіка американка, маючи на увазі, що, якщо вони про щось не чули, це навряд чи могло існувати.

Навіть у напівтемряві Лілі бачила, як англієць закотив очі. Відповіла на це, здивовано знизавши плечима.

— Ви ж американка, так? — звернулася жінка до Лілі. — Міс?

Та помовчала. Особисті запитання їй не подобалися.

— Я канадка, — збрехала вона.

— От ви знали про туф, поки не стали гідом? Чи це суто європейське слово?

— Багато хто з американців його не знає, — відповіла Лілі.

— Ну то й добре. Значить, щось європейське, — задоволено сказала жінка. Якщо американці не знають, то це не може бути важливо.

— Тут ви можете побачити, — швидко повернулася до екскурсії Лілі, — те, що лишилося від вілли Тіта Флавія Климента. У першому столітті нашої ери тут було місце таємних зустрічей християн, ще до того, як їх відкрито прийняли. Тоді це був зовсім молодий культ, він тільки набував популярності серед дружин знаті.

Вона знову ввімкнула ліхтарика, звернула їхню увагу промінцем.

— Ми переходимо до найцікавішої частини руїн. Її дослідили лише 1870 року. Тут ми побачимо таємне язичницьке капище.

Вони перетнули інший коридор, і попереду в тінях з’явилися коринфські колони. То був передпокій храму з кам’яними лавами, прикрашений старовинними фресками й ліпниною. Туристи занурились у святилище,