Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький

стоїть і дивиться, а коли лікар закінчив процедуру, він у нього питає:

– Докторе, а в майбутньому мені жінку приводити до вас самому, чи, можливо, ви самі будете приходити до нас?

М. Київ.21.6.1980 р.

БАРАН І ВІВЦЯ

– Якось в обідню перерву я звертаюсь до старшого виконроба – Петра Аксентієвича Бондаренка,– ось тобі річка, через річку кладочка, по якій кожен день Баран ходить до своєї Вівці, яка його кожен день з нетерпінням чекає на іншому боці річки. Але, одного разу, коли він прийшов до річки, весняна повінь знесла місточок через річку, який з’єднував береги, і Баран не зміг добратись до Вівці, яка з таким нетерпінням його чекала.

Став Баран і задумався, що ж йому робити, бо знав, що вона його чекає. Так от, Петре, щоб ти на місці Барана зробив,– звертаюсь я до свого начальника?

– Не знаю,– добродушно відповів старший виконроб.

– Баран теж не знав. Ти не ображаєшся,– звернувся я знову до Петра Аксентієвича.- – Ну, звісно, ні, це ж – жарт,– відповів начальник.

– Баран також не ображався,– сказав я під ще дужчий дружній регіт бригади.

БАБУСЯ, МІЛІЦІОНЕР І РАДІО

Бабуся перейшла дорогу в недозволеному місці і за це її міліціонер оштрафував, а потім і відпустив. Іде бабуся знов, аж слухає по радіо пісню співають:

– «Ты смотри, никому не рассказывай!» – а їй здалось, що то міліціонер знов до неї звертається. Вона повернулась і знову перейшла в тому самому недозволеному місці, за що міліціонер і ще раз її оштрафував. Пішла бабулька знов, і тільки дійшла до середини, аж чує знову той самий голос:

– Вернись, вернись, я всё тебе прощу.

м. Ірпінь.26.12.1959 р.

КОЖЕН ДЕНЬ НОВЕ ПЛАТТЯ

Якось одна подружка говорить іншій:

– Знаєш, Машенька, я ніколи не одягаю одне і те плаття двічі підряд, коли іду до одного і того хлопця на побачення.

– Добре, якщо в тебе їх повний гардероб.

– Та ні, я одне і те ж плаття кожен день фарбую в новий колір, а всі думають, що то в мене нове плаття.

19.12.1959 р.

А ТИ КАЗАВ

Одного разу в поїзді зустрілись два мисливці і один до другого:

– Ви на лисицю?

– Та ні,– відповів той,– на зайців.

– Е, братику, де вже тим зайцям бути, як стільки розвелось стрільців. От колись бувало підеш...

У цей час до мисливців наблизився контролер:

– Ваші квиточки, громадяни!

– Я не встиг взяти,– схаменувся той, котрий шкодував, що мало зайців.

– Доведеться вам, громадянине, платити штраф. Пройдемось зі мною. Другий подивився вслід і додав:

– Е, братику, а ти казав, що зайців немає.

Друкував у журналі «Перець» №23, грудень 1961 р.

ТЕЩА ПРОВЧИЛА

У одному селі жив чоловік з жінкою і щоб вона йому не приготувала, то все не так.

– Піду до тещі,– каже чоловік,– вона смачніше готує.

Прийшов:

– Мамо, ви борщ варили?

– Варила, синку, варила.

– Насипте тарілочку.

Мати насипала, /а борщ такий пісний-пісний, аж світиться/.

Зять наївся і говорить:

– От уже до чого смачний борщ!

Прийшов додому і ну жінку лаяти:

– Ах ти ж, недотепо, навіть, борщу по-людському зварити не вмієш. От пішла б та повчилася у своєї матері.

Не хоче чоловік домашнього борщу їсти. До тещі внадився.

Ходив він так ходив, аж одного разу коли він спитав:

– Мамо, борщ є?

– Є, зятьок, є... Але ти трохи почекай, а я схожу попораю корову, а потім… і побігла. Поки зять сидів у хаті і слухав радіо, теща збігала до дочки через город, взяла мірку борщику та й додому. Насипала зятеві, а коли він поїв, питає:

– Ну то як, синку, смачний борщ?

– Дуже смачний, мамо. Здається, що ще такого смачного ніколи не їв. А теща руки в боки та й каже:

– А чи знаєш, зятьок, що цей борщ варила твоя дружина. З того часу зять до тещі ніколи не ходив борщ їсти.

Друкував в журналі «Перець» в №16, в 1961 р.

ОЦЕ ТАК ЗНАМЕНИТІСТЬ!

Виконроб до різноробочої:

– Машенька, ти сьогодні знову будеш працювати з Громовим.

– А мене ніхто не заставить працювати кожен день з одним і тим самим майстром.

– Я щось нічого не розумію, а це ж чому? – запитав у робітниці виконроб.

– Я ж різноробоча, а не підсобна робітниця.

– Тьфу ти! А я й не знав, що ти в нас така знаменитість.

ВАШЕ ХОБІ

То якось після присвоєння Григорію Донцю Героя Соціалістичної праці, до нього мали прийти кореспонденти, щоб взяти інтерв’ю. А оскільки той закінчив всього чотири класи, і що таке «інтерв’ю» не знав, то парторг його повчає. Якщо тебе будуть щось запитувать, і ти будеш відповідати не так як треба, то я буду злегка кахикати і ти тут же виправляйся. Ото його і запитують:

– Товаришу Донець, у вас велика сім’я?

– П’ять чоловік.

– А як у вас із житлом?