Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
Незадовго до дев'ятої — можливо, за хвилин десять — Грімо через напівпідвальне приміщення вислизнув із будинку на вулицю. Ускладнення почалися відразу. Всупереч прогнозу, йшов сніг. Але Грімо не вважав, що це ускладнення серйозне. Він був певен, що виконає задумане й повернеться додому, коли сніг іще йтиме й сховає його сліди. Заразом не могла виникнути й підозра, чому відсутні будь-які сліди відвідувача, який, вважалося б, зник через вікно. Принаймні Грімо так підготував свій план, що відступати було пізно.
Виходячи з дому, Грімо прихопив із собою ніде не зареєстрованого револьвера системи кольт, зарядженого лише двома кулями. Не знаю, який на ньому був капелюх, але пальто він надяг із світло-жовтого твіду в цяточку й на кілька розмірів більше, ніж треба. Він купив його тому, що такого пальта ніколи не носив і в ньому його ніхто не впізнав би.
— Отже, Грімо вирішив відвідати Флея. Там, поговоривши якийсь чає по-дружньому, він запропонував би Флеєві щось на зразок: «Тобі треба вибиратися з цього барлога, брате! Тепер тобі житиметься краще, я про це подбаю. Чому б не залишити всі твої манатки та не перейти до мого будинку? А манатки нехай будуть господареві замість платні». Мета таких слів — спонукати Флея написати власникові будинку одну з його двозначних записок: «Я пішов назавжди» чи «Я повертаюся до своєї могили». Одне слово, записку, що її потім, після «самогубства», коли Флея знайдуть із револьвером у руці, можна буде витлумачити як передсмертну. — Доктор Фелл нахилився вперед. — І тоді Грімо дістав би кольта, приставив його до грудей Флея й, усміхнувшись, натиснув би на гачок. Це був горішній поверх будинку, що має товсті й міцні стіни. Власник будинку, байдужий до всього мешканець Каліостро-стріт, живе далеко внизу, в підвальному приміщенні. Отже, пострілу, особливо приглушеного, коли револьвер приставлено до грудей, чути не було б. Тіло знайшли б, напевне, не раніше, ніж уранці. А тим часом уявімо собі, що робить Грімо. Вбивши Флея, він повертає той самий револьвер і робить собі легеньку рану. У нього, як ми знаємо з того маленького епізоду з трьома трунами, було здоров'я бика й нерви диявола. Залишивши зброю поруч із Флеєм, він міг би прикласти до своєї рани носову хустку чи вату й закріпити її клейкою стрічкою. Рана мала бути під пальтом. Повернувшись додому, він завершив би свій обман тим, що до нього нібито прийшов Флей, стрельнув у нього, а тоді подався на Каліостро-стріт і з того самого револьвера скоїв самогубство. Ніякий суд присяжних не мав би в цьому сумніву. Поки що зрозуміло?
Якби йому вдалося здійснити задумане, це було б майстерне вбивство, і я не повен, чи виник би в нас сумнів щодо самогубства Флея.
Тепер, щоб виконати цей план, залишалося вирішити останню проблему. Якби хтось побачив, як до будинку Флея заходить чужий чоловік, «самогубство» не вийшло б таким правдоподібним. І ось у темній квартирі Бернабі Грімо знайшов спосіб вирішення своїх труднощів. Ви, звичайно, розумієте, що Грімо міг знати про квартиру Бернабі на Каліостро-стріт? Кілька місяців тому Грімо запідозрив, що Бернабі малює картину, маючи якийсь прихований мотив. Він почав не лише розпитувати художника, а й слідкувати за ним. Грімо знав про ту квартиру, знав, що Розетта має ключа, і, коли настав час, він його в Розетти вкрав. Будинок, у якому міститься квартира Бернабі, на тому самому боці, що й будинок, де мешкав Флей. Усі будинки стоять упритул і мають пласкі дахи, отож можна по дахах пройти з одного кінця вулиці до другого. Пам'ятаєте, ще ми побачили, коли йшли до квартири Бернабі?
— Так, звичайно, — кивнув головою Хедлі. — Поруч із дверима в квартиру — драбину до люка на даху.
— Правильно. А на сходах поруч із Флеєвою кімнатою є маленьке віконце, що також виходить на дах. Грімо мав лише вийти на Каліостро-стріт, не з'являючись на самій вулиці, як це зробили Розетта й Бернабі, піднятися з чорного ходу на верхній поверх, а звідти на дах. Потім він пішов до будинку, в якому жив Флей, спустився через віконце на сходи й міг увійти до Флеєвої квартири так, що його не побачила б жодна душа. До того ж він знав напевне, що того вечора Бернабі гратиме в карти.
Але потім усе пішло не так, як було задумано. Грімо мав бути в квартирі Флея раніше від самого Флея, щоб той нічого не запідозрив, побачивши, що Грімо з'явився через дах. Але ми знаємо, що якусь підозру Флей уже мав. Її могло викликати те, що Грімо попросив його принести одну з довгих циркових вірьовок. Грімо хотів використати її згодом як доказ проти Флея. А може, підозру викликало те, що Флей бачив, як Грімо в останні дні, блукав по Каліостро-стріт. Тим-то у Флея й виникла думка, що Грімо найняв кімнату на цій вулиці.
Брати зустрілися о дев'ятій. Про що вони розмовляли, ми не знаємо й ніколи не дізнаємося. Але Грімо, очевидно, приспав підозру у Флея, розмова точилася дружня, вони забули про всі незлагоди, і Грімо, жартуючи, умовив Флея написати записку для власника будинку.
Флей написав записку, надяг пальто й капелюха і приготувався йти. Грімо хотів, щоб вважалося, нібито Флей наклав на себе руки відразу після того, як повернувся від нього, отож вирішив виконати свій намір, коли уже той одягся.
Можливо, Флей підсвідомо вже насторожився й поспішив до дверей — адже він був не рівня дужому Грімо, — а може, це сталося під час боротьби, хто знає, але Грімо, приставивши револьвера до пальта Флея, коли той випручувався, зробив невдалий постріл. Замість вистрілити своїй жертві в серце, він попав йому під ліву лопатку. Рана була схожа на ту, від якої згодом помер сам Грімо. Від такої рани, хоч вона й смертельна, помирають не відразу. Це наче іронія долі: обох братів убито однаково! Звичайно, Флей упав. Він не міг зробити нічого іншого, і це був найрозумніший вихід, бо Грімо відразу його добив би. Але Грімо, мабуть, на мить утратив від страху самовладання. Загроза нависла над усім його планом. Як міг Флей вистрілити собі в спину? Крім того, Флей, перше ніж куля зробила своє діло, пронизливо закричав, і Грімо подумав, що цей крик хтось почув.
