Безтілесна людина - Джон Діксон Карр

якою радістю він розбивав ущент свій реквізит ілюзіоніста. А що він казав О'Роркові? Його слова — якщо виходити з того, що ми вже знаємо, — можуть мати лише одне пояснення. Він заявив: «Моя робота завершена. Мені реквізит більше не потрібен. Хіба я не казав, що збираюся відвідати свого брата? Він щось зробить, щоб довести до кінця нашу давню спільну справу». Флей мав на увазі, що Грімо погодився порозумітися. Він вважав, що пориває з колишнім своїм життям назавжди, але знай, що його брат ненадійний, бо мав добру нагоду переконатись у цьому в минулому. Не бажаючи відверто висловлювати сумніви у розмові з О'Рорком, Флей, хоча й сподівався, що Грімо справді має намір поділитися з ним багатством, все ж таки натякнув: «На випадок, якщо зі мною щось станеться, знайдете мого брата на тій самій вулиці, де живу я. Він живе в іншому місці, але там винайняв кімнату». Через хвилину я поясню ці його слова. Але спершу повернімося до Грімо. Той ніколи не збирався доходити з Флеєм згоди. Флей мав померти. Грімо, з його підступною вдачею, як вам відомо, більше, ніж решта людей, цікавився чародійниками та обманом чуттів і не хотів терпіти прикрощі від свого неспокійного брата. Флей мав померти, але вбити його було важче, ніж здавалося.

Якби Флей з'явився до Грімо не при свідках, які могли пов'язати Флеєве ім'я з його власним, усе було б простіше. Але Флей був надто кмітливий. Він широко розголосив своє ім'я та адресу й натякнув перед друзями Грімо на таємниці, до яких той мав відношення. Тепер, якби Флей виявився вбитим, хтось міг би сказати: «О! А це не той один, що…». Потім могло початися небезпечне для Грімо розслідування. Адже тільки Бог знає, що й кому Флей міг про нього розповісти. Цілком імовірно було лише те, що він нікому не розповів про свого можливість сплинути на Грімо, і такої можливості його треба було позбавити. Хоч би що сталося з Флеєм, навіть якщо він виявиться мертвим, можна чекати розслідування, і це, звісно, зачепить Грімо. Єдина можливість створити враження, нібито Флей загрожує його життю, — це надсилати самому собі листи з погрозами, налякати в такий хитрий спосіб домочадців і нарешті повідомити, що Флей має намір прийти до нього того самого вечора, коли він сам спланував піти до Флея, Незабаром ви побачите, як блискуче Грімо планував учинити це вбивство.

Грімо мав намір влаштувати так, щоб були свідки того, що Флей прийшов до нього в суботу ввечері. Двоє мали бачити, як Флей ввійшов до кабінету Грімо, чути там сварку, звуки боротьби, постріл, падіння, а відчинивши двері, знайти в кабінеті лише Грімо з небезпечною на вигляд, але неглибокого раною від кулі в боку. Ніякої зброї немає. З вікна звисає вірьовка, що належить Флеєві, і по ній той, мали б усі подумати, і зник.

Пам'ятаєте, прогноз того дня снігу не передбачав, тому знайти сліди було б неможливо. Грімо сказав би: «Він гадав, що вбив мене, бо я вдав, ніби лежу мертвий. Не повідомляйте про бідолаху в поліцію. Я на нього не ображаюсь». А наступного ранку Флея знайшли б у його власній кімнаті мертвим. Його вважали б самогубцем. Зброя — поруч із ним. Записка про самогубство — на столі. Мовляв, у розпачі від думки, що вбив Грімо, застрелився сам. Такий обман, джентльмени, замислив Грімо.

— Але як він це робив? — запитав Хедлі. — Так чи інакше, в нього нічого не вийшло!

— Бачте, його план зазнав невдачі. Заключна частина обману полягала в тому, що Флей мав увійти до його кабінету тоді, коли насправді вже лежатиме мертвий у будинку на Каліостро-стріт. Грімо за допомогою мадам Дюмон зробив для цього певні приготування.

Він попередив Флея, щоб той чекав на нього о дев'ятій вечора в суботу в своїй кімнаті у будинку господаря тютюнової крамниці на Каліостро-стріт, і пообіцяв принести готівку. Пригадайте, адже Флей, відмовившись працювати, спалив реквізит і задоволений покинув театр приблизно о восьмій п'ятнадцять.

Грімо вибрав суботу, бо суботніми вечорами за непорушним звичаєм залишався у кабінеті сам і ніхто не мав права його турбувати, незалежно від причин. Він вибрав цей вечір, щоб мати змогу непомітно вийти з будинку й повернутися назад через напівпідвал. Суботнього вечора Енні, яка мала там кімнату, була вільна.

Пам'ятаєте, після того, як о сьомій тридцять він ввійшов до свого кабінету, ніхто його не бачив до того часу, коли він о дев'ятій тридцять відчинив двері, щоб впустити відвідувача. Мадам Дюмон посвідчила, що розмовляла з ним у кабінеті о дев'ятій тридцять, коли забирала тацю з посудом після вечірньої кави. Скажу вам, чому я їй не вірю. В цей час Грімо в кабінеті не було. Він був на Каліостро-стріт. Їй було сказано, щоб вона вийшла з кабінету о дев'ятій тридцять. Чому? Тому, бачте, що Грімо наказав Мілзу прийти нагору о дев'ятій тридцять і спостерігати за дверима кабінету з кімнати навпроти. Мілза треба було обдурити. Але якби він, прийшовши нагору, забажав побачити Грімо й поговорити з ним, то мадам Дюмон була б уже там, щоб цьому перешкодити.

Мілза Грімо вибрав для того, щоб обманути його чуття. Чому? Тому що, хоча він і викопав сумлінно вказівку Грімо, але дуже боявся гаданого Флея і не втрутився, коли безтілесна людяна піднялася сходами нагору. Він не тільки не повинен був затримувати чоловіка з фальшивим обличчям протягом кількох небезпечних хвилин, коли той ішов до кабінету, — це міг би зробити, наприклад, Менген чи навіть Дреймен, — але не повинен був навіть виходити з робочої кімнати. Йому було наказано сидіти в ній. Нарешті, Мілза Грімо обрав тому, що той був невисокий на зріст. Незабаром ви все зрозумієте. Отже, Мілзові було наказано піднятися нагору о дев'ятій тридцять. Це тому, що безтілесна людина мала з'явитися саме в цей час. Але вона спізнилася. Зверніть увагу на одну розбіжність. Мілзу було названо дев'яту тридцять, а Менгенові — десяту годину. Причина очевидна. Хтось мав бути внизу, щоб засвідчити, що відвідувач справді ввійшов до будинку через парадні двері, які йому відчинила мадам Дюмон. Але Менген міг поцікавиться відвідувачем, міг спробувати зупинити безтілесну людину, і Грімо заздалегідь сказав жартома, що відвідувач, мабуть, не з'явиться взагалі або, якщо прийде, то, мабуть, ближче до десятої. Залишається тільки відвернути Менгенову увагу на той час, поки безтілесна людина пройде повз небезпечні двері н рушить нагору. У крайньому випадку Менгена і Розетту