Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— По-перше, якщо твоя робота буде єдиною не підписаною, то це вже не інкогніто, а склероз, а по-друге, якщо листок не підписаний, то відразу нуль, бо я не схожий на графолога.

— Ну, Максиме Олександровичу, ви ж не попереджали, — ще одна. Наче мене це колись зупиняло.

— Соколова, пізно пити боржомі, коли нирки відмовили. Пиши давай, завдання тобі роздали.

Я сів на стілець і пройшовся поглядом по всій аудиторії, шукаючи те саме дівчисько з прекрасною фігурою, блакитними очима і маленькою пораненою душею. Чому вона? Цілком не знаю, чим мене зачепила двадцятирічна дівчинка з душею диявола. Має важкі сімейні обставини, складні стосунки з матір'ю. Як я знаю, так було завжди. У їх сім'ї з жінок батько любив дочку, і вже тоді стосунки Алі та матері не можна було назвати ідеальними, від слова зовсім. Вона займалася кар'єрою, і друга дитина явно не входила до планів жінки. Ну в неї якась нездорова конкуренція з донькою, це не нормально. Пам'ятаю, як ми сиділи в залі і обговорювали нову гру, що вийшла в прокат, тим часом як на кухні Катерина кричала на свою «безглузду дочку», що пролила сік на підлогу. Пам'ятаю ті блакитні очі чотирьохрічної дівчинки, які дивилися на жінку зі злістю, пам'ятаю, як Льоша забрав її до себе в кімнату, посадив на ліжко і дав шоколадку, а вона слухняно сиділа, насолоджувалась солодким смаколиком, і уважно слухала наші з ним розмови.

Невже вона прогулює мою пару через минулий понеділок?

— Поліна, а де твоя дуже дотепна подруга?

— Вам краще знати, — не зрозумів, що за виклик в очах? — Ви ж викладач і відповідаєте за нашу безпеку, — і двадцять пар очей дивилися на мене. Ну а що я? Я відповів.

— Передаси їй, що в неї прогул і нуль за перевірочну.

— Обов'язково передам, слово в слово. — Що я їй уже зробив? Вона начебто відмінниця, активістка, староста, ну списує, але ж я їй бали не занижую. Почувся звук повідомлення. О, це мені.

Недофотограф: «В підвалі сьогодні зйомка для реклами фарб. Якщо хочеш подивитися на напівголих моделей, то приходь.»

У підвал я завжди встигну, а ось одне нестерпне дівчисько треба знайти зараз, нам непогано б поговорити. І я написав Лисі.

Я: «Волошина, не можна прогулювати пари, тим більше ті, з яких в тебе буде екзамен. Нам треба поговорити.»

Ліса – Аліса: «Ні. Мій хлопець Князь буде проти.»

Я: «А якщо серйозно?»

Ліса – Аліса: «Я не вдома, Кирилов.»

Я: «Де тебе носить?»

Ліса – Аліса: «Відчепись. Я зайнята.»

Ні, ну це вже наглість.

— Так, усім сидіти тихо. Я зараз повернуся, в мене перекур — і буквально вибіг із кабінету, на ходу набираючи номер.

Скинула. Набираю ще раз. Теж саме. Так, Максе, заспокойся, з нею все нормально, просто вона горда й вперта. Впевнений, вона зовсім не розчарована. Це я був ображений особистими невдачами. Ніколи не думав, що нерозгаданий ребус долі дійде і до моєї голови. До якої події життя підкинуло мені нитку, що зв'язує мене зі своєю студенткою, і головне — навіщо? Я завжди стверджував і був згоден з тим, що випадковості не бувають випадковими. І неподобство, яке ми творимо спільно з двадцятирічною дівчиною, мучитиме і утворюватиме незрозумілі питання не тільки в моїй голові, а й у голові Аліси.

Я перечекав ще десять хвилин, розуміючи, що в аудиторії зараз всі нишпорять по інтернету, книжкам і зошитам, питаючи і шукаючи в один одного відповіді. Повертаюся.

— Максиме Олександровичу, тим, хто все, можна йти? — Запитав Денисов.

— Усі, хто написали, можуть бути вільними. Домашнього завдання немає. До побачення.

Усі студенти почали галасливо збирати речі. Я вже мрію, як надеру дупу одній прекрасній дівчинці.

— Максиме Олександровичу, а ви могли б позайматися зі мною… — знову вона, і я машинально закотив очі, — додатково.

— Абрамова, єдине, з чим тобі треба позайматися додатково, це з ременем. Твоїм батькам давно пора тебе відшмагати і вибити всі дурниці. Коли я складу графік консультацій для старших курсів, я обов’язково скажу тобі першій, а зараз вибач.

На ходу одягаючи куртку, я спустився надвір, проходячи до паркомісця. Крижане повітря обдало шкіру на моєму обличчі. Виникло почуття, наче голками тицяють в обличчя, змушуючи шкіру неприємно пощипувати і покриватися неприродним рум'янцем. Ноги по-зрадницькому ковзали на неприбраному від замерзлої води тротуарі. Я швидко сів у машину, зачинив двері й пристебнувся. У підвал я їхав у напруженому мовчанні, навіть не ввімкнувши музику. Подзвонив Святу.

— Так, Максе?

— Свят, я зараз під'їду до підвалу, треба дещо обговорити.

— Добре, у нас як раз фотосесія почалася, заразом подивишся на моделей.

— За п'ять хвилин буду, — я трохи прискорився. У нас горіло замовлення з цими фарбами, і, диво, Свят знайшов модель за шість днів до фотосесії, переконуючи мене в тому, що вона просто богиня і створена для камери.