Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— Давай, крихітко, сідай на мене, — руде волосся дівчини лежало на плечах, а її коротка спідниця просто не давала розгулятися фантазії. Не те, що в Волошиної, на ній навіть жіночі образи виглядають елегантно. Та твою матір. Якого біса навіть у п'яній голові сидить це нестерпне дівчисько?

Руда стриптизерка, приватний танець, VIP кабінка, задоволення. Чого мені не вистачає? Дуже просто. Мені не вистачає тієї студентки Волошної, що може завести мене з півоберту. А це «Не ваша собача справа, Максиме Олександровичу» просто вивела мене. Моя, чорт забирай, моя справа. А навіщо я напився? Може, тому що я спокушаю свою студентку? Я завжди вдавався до алкоголю, щоб відшукати у своїй ямі емоцій та почуттів хоча б щось варте уваги. На цей раз мені нічого не допомогло. Я, як і раніше, несвідомо хотів цю юну, безневинну і таку зухвалу дівчинку. Але на свою ж хвору на божевілля голову розумів, як це неправильно, заборонено і навіть трохи грішно для такого як я. Вкотре мій внутрішній голос шепотів мені, який я байдужий егоїст.

— Красунчик, ти відволікся, — гукнула мене бестія.

Ой, та пішло воно все. Я скинув її з колін і піднявшись на ноги кинув:

— Гроші я залишу Альбіні.

***

— Денисове, ну назви хоча б стадії розвитку психіки вищих тварин, — ну давай, заглянь ти вже в конспект. Гаразд, підемо іншим способом. — Добре, я підкажу, їх три.

— Максиме Олександровичу, ну навіщо воно мені треба? Я з людьми працювати буду, а не тваринами?

— Денисов, знаєш який найсексуальніший орган у чоловіка для жінок? — з усмішкою спитав я студента.

— Який? — крикнув хтось цікавий із задніх парт.

— Мозок, Денисов, мозок. А з такими знаннями, дівчата тобі не світять, —група залилась гучним реготом, а я подивився на годинник. Скільки там лишилося до кінця пари? Угу, двадцять хвилин до перерви, а потім мій улюблений четвертий курс. Бачив Алісу сьогодні, і краще б я був сліпим. Стояк був просто миттєвим. І ніби нічого особливого: джинси та блузка. Але як це сиділо на ній…

— Когось ще запитати? — Тиша моментальна. — Добре, тоді, добрий дядечко Максим дозволить байдикувати, але з однією умовою, ви закриєте роти і говорите пошепки.

Ніч я міг провести з однією чудовою супутницею. Але що ж, прощавай, пляшка довго витриманого віскі, ми з тобою чудово провели безсонну ніч. Однак мій головний біль із цим не погодився.

— Безсонна нічка, Максиме Олександровичу? — я не помітив, як двоє студентів застигли з нудним виразом обличчя біля мого столу.

— Щось на кшталт того, — кивнув. Вони сіли за першу парту почали щось обговорювати, я не прислуховувся доти, доки в розмові не промайнуло прізвище Алі.

— Як гадаєш, у неї хтось є чи просто вирішила понтанутися?

— Та начебто в неї щось із Філіпом Моріцом було, але, на мою думку, вона його послала.

— Максиме Олександровичу, ну скажіть, що Волошина з 4 курсу бомба. Я б їй вду ... — Довелося перервати, інакше б я вмазав цьому Ален Делону, і у матері на факультеті був би великий скандал. Викладач побив студента. В голові не вкладається.

— Денисов, ти молодший за неї, максимум що тобі дісталося б, це її фотки в інстаграмі. Тому не забрудни слиною телефон, — закінчив я, і встав з-за столу.

— Другий курс, домашнє завдання те саме, питатиму всіх. Особливо тебе, Денисов, пройдемося всією вивченою програмою з «загальної психології», готуйся, казанова. На сьогодні всі вільні.

Я почекав, поки всі другокурсники вийдуть, і попрямував у бік дверей. Виходячи в коридор, я почув розмову Денисова з його братом, який на два курси старше. До речі, його брат відмінник. В кого лише цей Денисов?

— Ну, як там? — спитав старший брат.

— Фух, — показово стерши долонею з лоба краплі поту, видихнув хлопець. — Та я думав, що він зжере мене. Докопався з цими мавпами, все що я про них знаю, це те, що вони їдять банани.

— Думаєш із нами те саме буде? — злякано зиркнув старший Денисов. Господи, та прям диявола з мене зробили. Тільки рогів не вистачає.

— З вами буде набагато гірше, Денисов, — перервав їх я. — А ти, — вказав на другокурсника, — замість того, щоб язик розпускати, йди додому та вчи питання на середу, — і хлопця як вітром здуло. — Ну що, четвертий курс, прошу до аду, — і всі, як по команді, пішли до дверей, правда, як похмурі гусениці. — Щось мало ентузіазму, веселіше, попереду у вас дуже цікава перевірочна робота з соціальної психології.

— Ну Максиммм ... — Випнув губи дівчина і підняла очі на мене. Убийте мене хтось. Начебто нормальна дівка ця Мілана, з мізками, але звички повії.

— Абрамова, сьогодні я Максим Олександрович для всіх, і для тебе в тому числі, тому йди, — щось я Волошиної не спостерігаю, тільки її сумну подругу-староту помітив. Гаразд, я пройшов у клас, став біля першої парти і почав.

— Дістаємо подвійні листочки, пишемо на них число і своє прізвище.

— А якщо я хочу бути інкогніто. — вигукнув з останньої парти Моріц, який, мабуть, хоче автоматично отримати нуль, якщо не затулить свого рота.