Подаруй мені тата - Анна Дрімс

— Сподіваюся, Надя не сильно засмутилася, — співчуває, не відволікаючись від дороги. — Інакше…

— Ніка все зрозуміє, — впевнено заявляю.

— Сумніваюся, — хитає головою. — Я стільки разів стикався з батьками, які хотіли захистити своїх дітей… Повір, кохання коханням, а дитина для матері — це святе.

— Заспокоїв.

Усередині я відчуваю провину перед Надійкою… Але в цій ситуації, на жаль, я був безсилий.

— Звертайся, — посміхається.

Микита гальмує поряд із під'їздом, допомагає вийти з машини, доводить до ліфта.

— Далі я сам, — впевнено заявляю, відчуваючи, що укол діє і біль практично зник.

Підходжу до потрібних дверей, а в голові мелькають слова Микити. Наполегливо починаю дзвонити у двері. Відступаю на крок, коли та різко й з розмахом відкривається.