Твердиня - Максим Іванович Кідрук

Після слова «Паїтіті» Сьома кинув швидкий погляд на Тора. Старий, роздувши ніздрі, пожирав американця очима. Сьома готовий був битись об заклад на піврічну стипендію, що Тор знає, про що йдеться, а також знає щось таке, що їм невідомо, але навряд чи скаже, коли його запитають. Їм не слід розмовляти про такі речі перед сторонніми. Точніше, перед тими, хто здавна живе в цих краях, бо «сторонніми» в даному випадку був він сам і його друзі.

— А що змінилося за тиждень, янкі? По-моєму, ми виявили достатньо, щоб повірити в розповіді Ґуннара. Питання не в тому, чи вірю я в Твердиню. Особисто я переконаний, що руїни існують, також я не маю сумнівів, що описана Іверсом дорога виведе до них. Питання в тому, чи віримо ми вчотирьох, — Яна він більше не враховував, — що ці руїни варті того, аби лізти за ними в місця, де «навкруг нас можуть коїтись дивні речі».

— Ми маємо порадитись, — відчеканив Семен, недвозначно покосившись у бік Тора.

Ґрем невдоволено зітхнув, спідлоба зиркнув на Сатомі, гадаючи, чи стане вона на його бік, і хлопці з дівчиною повернулись до крісел у центрі кімнати.

Тор дістав із шухляди ключі.

— Як завершите, я покажу вам апартаменти. — І знову затримав погляд довше, ніж того вимагали правила гостинності. — І якщо хтось із вас збирається в Пуерто-Мальдонадо, то хай поквапиться — за чверть години я виїжджаю.

LIII

Після нетривалого обговорення рішення повернутись у Мадре-де-Діос і спробувати знайти південний тракт прийняли одностайно: чотири голоси «за», нуль — «проти», Ян не голосував.

В основному за другу спробу агітував Семен. Хлопець підкреслив, що з дорогою вони знайомі, а значить, пройдуть її швидше, крім того, як зазначав Левко, у них достатньо часу, і головне — вони не настільки втомилися, щоб відступати. Проти повернення в ліс висловлювався Ґрем, але ніяких змістовних аргументів, окрім власного небажання лізти в джунглі, мулат не навів. Коли дійшло до голосування, американець розраховував, що Сатомі пристане на його сторону і за рахунку 2:2 йому вдасться відмовити друзів від примхливої ідеї шукати Паїтіті. Проте японка несподівано підняла руку, коли Сьома спитав: «Хто за те, щоб продовжити експедицію і піти назад у ліси?» — і мулату нічого не лишалось, як докласти своє вимучене «за» до решти (Ґрем не хотів, щоб Сатомі подумала, що він спасував чи злякався).

Сатомі, як це часто трапляється у дівчат, не змогла б пояснити мотиви свого рішення. Так, вона була дівчиною, і перспектива пертись назад у глушину, де вони ледве не втратили Яна, через якийсь лист і фотографію з незрозумілими закарлюками їй не дуже імпонувала, однак в останній момент щось забурувало в її голівці, і дівчина вирішила піддатись химерному імпульсу. Можливо, вона досі прагнула довести хлопцям, що вони недарма взяли її з собою. Можливо, вона несвідомо хотіла показати Левку, що він втратив, не захотівши зустрічатися з нею (Сатомі вважала, що недостатня наполегливість при залицянні пояснювалася не невпевненістю й комплексами українця, а її ефемерними недоліками, думала, що Лео просто не схотів її добиватися; показна байдужість Левка, особливо після того, як він почав підозрювати про упадання Ґрема, ранила її). Хай там як, Сатомі спершу бовкнула, а потім подумала, а коли додумалася, що втнула дурницю, міняти щось було пізно — голосування завершилося, Сьома офіційно оголосив результати.

4:0 — рішення прийнято — і четверо друзів повертаються на дорогу, щоб увібгатися ще глибше в дикі нетрі і таки піймати легенду за хвоста, щоб розшукати руїни, чий привид після попередньої невдачі несподівано повернувся на їхній горизонт.

LIV

5 серпня 2012 року, 16:41 (UTC – 5) Хатина Тора Сандерса

Лео і Сьома підійшли до норвежця, який пакував невелику наплічну сумку біля дверей вітальні. Почувши кроки, чоловік випростався.

— Ви збираєтеся повертатись, — радше ствердив, ніж спитав Тор, промацавши очима лиця хлопців.

— Так, — підтвердив Сьома.

Ґрем, який сидів, заклавши ліву ногу на коліно, не стримався і ввігнав сердитий погляд у спину росіянина. Ян Фідлер, тягнучи свій наплічник по підлозі, чалапав у напрямку Тора і хлопців.

— Не наситилися ще… — скорчив усмішку Тор Сандерс. А тоді знизав плечима і, не стишуючи голосу, додав: — Йолопи…

— Я поважаю вашу думку, Торе, але вона мені нецікава, — жорстко парирував Семен.

— Ет, байдуже, — прокректав у відповідь старий, ховаючи за зарозумілою гримасою власне здивування. Ці двоє слов’ян виявилися першими урвиголовами на його пам’яті, котрі добровільно поверталися у нетрища Мадре-де-Діос.

Розчинивши двері, Тор пропустив уперед Яна. Затримався, повагався, озирнувся через плече і зрештою промовив:

— Я радив би вам, хлопці, двічі подумати перед тим, як пертися назад у selva negro[97]. Але якщо ви все ж таки не передумаєте, не завадило б оновити реманент.

Погляди приятелів зійшлись на купі розкислих від вогкості, подертих колючками і наполовину згризених мурахами рюкзаків. Тор мав рацію: після наскоку вогненних мурах третина спорядження стала непридатною, шкіра на бутсах розлазилася, мов туалетний папір, а більшість одягу нагадувала вогкі марлі.

Левко і Семен напівголоса перекинулись кількома словами. Лео розкрив рота, збираючися сказати, та Сандерс випередив його:

— Я можу купити все необхідне. Тобто все, що зможу знайти в Пуерто-Мальдонадо. Завтра до обіду спорядження буде тут.

— Ми самі хотіли про це попросити, але… у нас майже не лишилося готівки. Лише картки. — Левко безпорадно розвів руками.

— Нехай хтось поїде зі мною. В Пуерто є відділення «Banco de la Nacion»[98]. Якщо поталанить, у банкоматі може виявитися кількасот нуебо-солів.

— Я поїду, — не чекаючи, визвалась Сатомі.

— Тобі не можна самій, — повернув голову Левко.

— Я поїду з нею, — докинув американець, для підтвердження своїх намірів зробивши крок у напрямку дверей.

Левко застиг ні в сих ні в тих. Насумрився. Він волів би поїхати замість Ґрема.

— Нехай їдуть, — втрутився Сьома, поглядом спиняючи Левка від непродуманих дій. Повернувшись так, щоб його бачив лише українець, Сьома прошепотів: — Є розмова.

— Тоді вирішуйте, що маєте купити, і в дорогу, — переступивши поріг, доказав Тор.

Хлопці й дівчина швидко обговорили, що слід докупити: один намет, два спальники, три пари похідного взуття, розпалювачі для вогнища й деякі інші, менш важливі елементи екіпіровки.

Вийшовши на подвір’я і побачивши припнуту біля причалу, місцями заляпану іржею плоскодонку,