Підкорена босом - Аманда Рід

— Не чіпайте мене! — мій голос звучить як слабкий шепіт, але всередині мене вирує розпач.

— О, вона починає приходити до тями, — чується радісний голос.

— Чудово, значить, шоу починається, — відповідає інший.

Я відчуваю, як сльози течуть по моїх щоках, але сил чинити опір, як і раніше, немає.

— Заспокойся, Лізо! Тебе ніхто не збирається брати силоміць. Прислухайся до себе. Адже ти хочеш вгамувати цю пожежу між ніг. Твої красиві груди хочуть, щоб їм приділили увагу. Ти відчуваєш це? Розслабся, дозволь нам допомогти тобі…

— Ні, — хриплю я, намагаючись чинити опір, але мої слова звучать непереконливо навіть для мене. Всередині мене горить почуття сорому та безсилля.

— Ти можеш заперечувати скільки завгодно, — продовжує Тарас, його голос глузливий та впевнений. — Але твоє тіло не бреше. Ти хочеш цього. Згодом будеш благати, щоб ми не зупинялися.

Я заплющую очі, намагаючись зосередитися на чомусь іншому, але його слова проникають в мій розум, як отрута. Я відчуваю, як його руки обережно, але впевнено ковзають по моєму тілу, викликаючи змішані почуття огиди та… нездорового бажання?

— Ні! — знову вигукую я, але цього разу мій голос лунає трохи голосніше. Я намагаюся вирватись, але чоловіча хватка надто сильна.

— Заспокойся, Лізо, — шепоче Тарас, його дихання опалює моє вухо. — Дозволь собі відчувати. Ти ж цього хочеш, правда?

— Ні, я цього не хочу! — гарчу я, відчуваючи, як поступово повертаються мої сили. — Відпусти мене!

Але чоловік лише посміхається та продовжив свої дії, змушуючи мене боротися не лише з ним, а й із власними почуттями.

— Роберт переверни її на животик і трохи попести, — наказує Тарас і Роберт охоче виконує наказ. — Покажи дівчинці наскільки вона прагне наших дотиків. І ще, Роберте, сподіваюсь ми розв'язали наші особисті питання? Ти мені більше подобається ніж Андрій.

— Так, Тарасе! Тепер все вирішено! — твердо вимовляє Роберт.

Порозумівшись, Тарас знову повертається до мене.

— Ти ще пручаєшся, але я бачу, як твоє тіло реагує, — сказав він, і я відчуваю, як його руки стають ще наполегливішими. Стискають мої груди через одяг. — Дай собі волю, Лізо. Адже ти цього хочеш.

Чужі руки задирають мою сукню. Гладять шкіру і різко перевертають на живіт. Головою я впираюся в чиєсь стегно. Це Тарас. Позаду Роберт…

— Лізо, у тебе таке гарне тіло, і ти хочеш, щоб його трахав лише Андрій? Ти жадібна. — Роберт відсуває смужку білизни та розсуває сідниці: — Вибач Тарасе, але я точно ззаду!

— Добре, потім поміняємося місцями.

Згадка імені мого Андрія дає мені приплив крихітних сил і я починаю несамовито кричати.

— Допоможіть! Андрію! Будь ласка, допоможіть мені!

— Закрий рота, дурепа? — гарчить Тарас, та й Роберт перестає вивчати моє тіло. — Ти чого така галаслива? Настав час зайняти твій рот корисною справою, — чоловік хапає мою руку та опускає собі на пах. — Я хочу, щоб ти смоктала мені, поки Роб займається твоєю дупою.

Несподівано двері з гуркотом бʼються у стіну і я чую новий тембр голосу. Він владний і по звіриному небезпечний, але як тільки я чую третій голос, я починаю в голос ревти.

— А може, я зараз відірву твій хер та заштовхаю Робу в дупу? — реве Андрій і за мить опиняється біля мене.

Здається, він з ноги вдарив Роберта у груди, а потім видер з лап Тараса

— Ти в порядку? — Андрій обіймає мене, його руки тремтять від люті.

— Так, тепер так, — шепочу я, відчуваючи, як сльози течуть по моїх щоках, але цього разу це сльози полегшення.

— Все закінчено, я тут, — запевняє він мене, міцніше притискаючи до себе, і я нарешті почуваюся в безпеці. — Ти не уявляєш, як я злякався, — вимовляє він.

— Я думала, що ніколи не виберуся звідси, — зізнаюся я, відчуваючи, як грудка в горлі не дає нормально дихати.

— Ти смілива, Лізок. Все закінчилось. Я поруч.

— Що буде з ними? — питаю я, озираючись на Тараса і Роберта. Роберт здається непритомний.

— Про це не хвилюйся, — відповідає Андрій, його голос суворий. — Вони зараз отримають за все. Я подбаю про це. Тільки скажи мені, тебе хтось образив? Торкався?

— Так, — лунає голос Тараса. — Я встиг трахнути її пальцями. Вона текла як скажена сука. Спробуй і побачиш сам.

— Ах ти ж погань! — лишивши мене, Андрій налітає на Тараса.

Я заплющую очі, не в змозі дивитися на те, що відбувається. Чую удари та лайку.

— Ти блядь цими пальцями її чіпав? — гарчить Андрій.

До мене поступово повертається зір і тепер я можу бачити, як Андрій тисне Тараса обличчям у підлогу і закрутивши руки за спину, намагається зламати йому пальці.  

— Досить, Андрію, — шепочу я, намагаючись зупинити його. — Він уже отримав своє.

— Ти впевнена? — питає він, не відпускаючи Тараса, але трохи послабивши хватку. — А мені здається що мало! Ці тварюки накачали тебе наркотиками й хотіли… Блядь!

Чується пронизливий хрускіт, потім Тарас починає шалено ревіти. Я різко розвертаюся. Не витримуючи подібної картини, я похитуючись йду до коридору.

— Лізи, куди ти? — кричить Андрій, але я не озираюся. Мені треба прийти до тями після всього, що сталося.

Я спираюся на стіну і глибоко зітхаю, намагаючись повернути собі контроль. Через хвилину Андрій підходить до мене, його обличчя сповнене гніву.

— Вибач, я… — прошепотіла я, відчуваючи, як його руки обіймають мене.

— Не кажи так, — відповів він, його голос був м'яким, але твердим. — Я гадки не мав… Блядь… А якби я не встиг. Мерзотники! 

— Ти встиг... — мої слова розчинилися в повітрі, і я упираюся обличчям у його груди, відчуваючи, як тепло та рідний запах заспокоюють мене.

Андрій  обіймає мене міцніше, і ми стоїмо так кілька хвилин, доки я не відчуваю, що можу знову дихати вільно, а сльози більше не душать мене.

— Нам треба піти звідси, — нарешті вимовляє Андрій, трохи відсторонюючись, щоб заглянути мені у вічі. — Ми їдемо додому.

Я киваю. Андрій миттєво підхоплює мене під руки та несе до ліфтів. Мої неконтрольовані сльози знову починають текти по щоках.