Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

Моє серце радісно тріпоче. Тепер мені зовсім несумно на заході. Стискаю келих із вином. Думаю, що робити. Підійти до нього? Чи може він сам мене помітить та покрокує у мою сторону?

Поки я слідкую за ним, то він неочікувано підходить до моїх батьків… І тут же помічаю, що Роман не сам. Біля нього чоловік років п'ятдесяти, а може більше. Напевно, це його батько, але не можу точно стверджувати. Його погано видно.

Тут же бачу, що обертається мама та шукає когось поглядом, а коли наші очі зустрічаються, то вона киває мені, аби підійшла до них.

Я розгублююся. Тіло омиває хвилювання. Утім вибору нема.

Йду повільною ходою до них, відчуваючи, що туфлі з кожною годинною стають усе тіснішими для моїх ніжок.

Коли опиняюся біля них, то погляд Романа одразу гепається на мене. Тепер мене полощуть його блакитні очі. Відчуття несказанно приємні. Не дарма мама витягнула з будинку.

Я не помилялася. Чоловік поряд із Романом його батько. Мене знайомлять із ним, а коли черга доходить до Романа, то він каже з усмішкою:

- Ми вже знайомі.

- Угу, - хитаю я головою.

Мій тато дивується, а ось мама якось усе розуміє, мов має надприродні здібності, адже коли розмова відсувається в інше річище, то тихенько питає мене корейською:

- 이 사람인가요? (1)

- 네, 엄마. (2)

- 나쁜 선택은 아니야. 꽤 잘생긴 남자야. (3)

Роман же звертає увагу на наш короткий та тихий діалог.  Крадькома позирає на нас. Хто його знає, а може він корейську шурупає та розуміє нашу розмову. Хоча нічого такого не було сказано.

Я сподіваюся, що Роман залишиться біля мене - заговорить, але він йде з батьком вітатися з іншими, а також до подібного мене тягнуть мої тато та мама. Це дратує. Я розумію, що треба знати цих всіх дядьків, бо рано чи пізно прийде час, коли мені доведеться керувати всіма справами. Але ця перспектива мені зовсім не імпонує.

Мені цікаві творчі професії - хотіла завжди спробувати себе в сфері ландшафтного дизайну, а не… Ех…

І тільки після того, як зі всіма вітаємося, то батьки відпускають мене.
Я уже знову стаю осторонь та шукаю очима Романа.

Я переконана, що він має до мене підійти. Утім ніде його не бачу, як тут чиясь рука лягає на мою талію.  Сіпаюся та обертаюся.

Волошковий погляд. Ось він.

Із цими височезними підборами мами я не така вже маленька на фоні Романа. Не треба задирати голову, аби бачити його.

- Не лякайся, - забирає руку.

- Добре, - кліпаю віями та з його погляду розумію, що чекає від мене. - Моя мама нічого не знає про… Ну ти зрозумів. Просто вона тоді запитала ім'я. І я…

- Ти сказала, що між нами романтичні стосунки?

- Я нічого не говорила. Вона сама так вирішила.

- І нехай так думає, - забирає Роман у мене келих із вином і надпиває. Кривиться та мовить. - Що за глінтвейн ти глушиш?

- Нагрілося, - пояснюю та дивуюся. Зазвичай у мене руки льодяні, а зараз гарячі. Вони нечасто такими бувають.

- Бридке, - відставляє його у сторону - на тацю для спустошених келихів. – Треба за ніжку тримати келих.

- Тобто ти не проти якщо всі думатимуть, що у нас романтичні стосунки? - повертаюся до цієї теми.

- А нам цього не приховати. І тим паче зараз. Мені головне, щоб інше було в таємниці.

Виходить, що я тепер його "фальшива" дівчина. Для всіх навколо будемо звичайною парою, а насправді… А може все потім зміниться? Промайне період у житті, в якому йому хочеться знатися з батогами й падлами, та настане інший.

- Тримай, - простягає Роман мені келих вина - біле. Я хочу заперечити, що не хочу таке. Але тут же "прикушую" собі язик. Дає біле - значить треба пити біле та не викаблучуватися.

Хоча у нас нині не сесія. Можу пофиркати, що бажаю червоне, але чомусь не роблю цього.

- Дякую, - беру келих та  змочую вуста. Втягую вино - маленький ковток. На смак приємне. Хоча я люблю солодші.

- Ти була слухняною? - питає він, і я підіймаю на нього свій погляд.

- Так, - розумію про що питає.

- Точно? - пропікає поглядом.

Киваю головою та навіть не кліпаю.

- Вірю, - опускаються його очі на мить на моє декольте, яке має не дуже глибокий виріз, та нижче, а там знову дивиться мені в очі.

- І що мене чекає за покірність? - дуже тихо питаю. Серце тим часом із розуму сходить, а вуста просять поцілунок. Такий, який був у авто. Солодкий, приємний… Здається, що я його вже відчуваю…

- Привіт, Насте, - збиває мене з нектарових думок знайомий голос за спиною. Ну якого біса - Платон!

Приміт.

(1) 이 사람인가요? (корей.) - Це він.

(2)  네, 엄마. (корей.)  - Так, мамо

(3) 나쁜 선택은 아니야. 꽤 잘생긴 남자야. (корей.) -  Непоганий вибір. Доволі вродливий хлопець.