Веселий ярмарок - Сергій Володимирович Кисельов
Правда, чаклувати над своїми веселими скульптурками В. Борозенець почав значно пізніше. Та в дитинство він «повертається» часто. Бо дитячі враження, дитяче сприймання світу найсвітліше, найоригінальніше і найдовше залишається в нашій пам'яті. Володимир пам'ятає, як він спершу спробував ліпити... чортів. Але чорти у нього вийшли кумедні і зовсім не страшні.
— Ти їх зроби такими, щоб у нас аж поза шкірою пішов мороз,— наполягали друзі.
Спробував — не вийшло. Точніше, знову вийшли симпатичні чоловічки. Навіть у знаменитому музеї в Каунасі, де зібрано «нечисту силу» з усього світу, витворені уявою Володимира Борозенця чорти сміються. З чортів і почалося...
Відтоді минуло десять років. За цей час талант його зміцнів, розквітнув і подарував любителям малої скульптури справжні твори мистецтва. Він — учасник багатьох виставок. І завжди відзначається, що від виставки до виставки зростає майстерність молодого скульптора.
Дивишся на композицію В. Борозенця «У Києві на Подолі козаки гуляють» і мимоволі усміхаєшся. Автору вдалося передати і динаміку, і характерні риси кожного персонажа. А який запальний гопак в кераміці вийшов у Володимира. Тут і рух, і настрій, і музика.
Одна з останніх робіт В. Борозенця — композиція «Різдвяна ніч», яку він створив за лірико-комічною оперою М. Лисенка (лібретто М. Старицького за повістю М. Гоголя «Ніч перед різдвом»). Ось Вакула з Оксаною. Оксана милується перед люстерком і ніби вимовляє: «Що б мені надіти, аби погарніти?» А ось дяк залицяється до Солохи. А он Чуб — питає у Голови: «Чим чоботи ти змащуєш шкапові, чи дьогтем, пак, чи смальцем?» А той і відповідає: «Ні, дьогтем краще».
Аж дев'ять персонажів опери М. Лисенка виліпив Володимир. Справжній керамічний театр!
Зараз В. Борозенець працює над створенням образів жартівливої дитячої пісеньки «Ходить гарбуз по городу».
— Приваблює «Сорочинський ярмарок» Миколи Васильовича Гоголя,— говорить молодий скульптор.— Хочеться по-своєму «прочитати» класичний твір.
І хоч у Миколи Вакуленка і Володимира Борозенця різний стиль, різний підхід до розкриття образів, навіть глина різна, мета у них завжди одна — добродушні усмішки, які вони щедро дарують людям.
ПАРОДІЇ
ЕПІГРАМИ
Малюєш Верблюда — малюй і горб.
Доточили Слона до більярдної кульки.
— За столом ніхто не зайвий!— облизувався Лев.
Маленька Міль, а шубу подавай!
Мрія Барбоса: дослужитися до золотого ланцюга.
— Не пийте пиво! — вмовляла Тараня,
— Плями? Виведемо!— запевняли Плямистого Оленя.
Радів ошийнику: «Гуляти будемо!»
На задніх лапках, а тримається попереду.
Езопова мова — перша спроба порозумітися пв-людському.
МИКОЛА ПОЛОТАЙ
Щоб виховати ангела, потрібно диявольське терпіння.
І сірість буває яскраво виряженою.
Коли нема іншого виходу, шукають інший вхід...
Побоюючись глибини власних думок, далеко не запливай!
Гірке життя нерідко починається з солодощів.
Безмежність вселяє у розум почуття власної обмеженості.
Його раціональні зерна ніколи не проростали.
Вічнозелений — це ще не означає вічноживий.
ЛЕОНІД СУХОРУКОВ
Анатолій Бортняк
ВИПАДОК З ЯБЛУКОМ
Відгойдалося яблуко
В зеленій колисці.
Застрибало ямбово
По смаглявій гілці.
ВАЛЕРІЙ ТРОХЛІБ
Бриніло сонце ямбово,
Вривалось в сад затінений.
Зірвалось з гілки яблуко
І — трах мене по тімені.
Я думав: небо репнуло.
Аж здактилів від страху.
Бо яблуко те гупнуло
Доволі амфібрахово!
А за два кроки дівчина
Стояла попід персиком.
Її кохаю ніжно я,
Сердечно, анапестово.
Знов сповнившись відвагою,
При тямі (що й не віриться!)
Їй яблуко простягую.
Вона ж чомусь верлібриться.
Навіщо мені яблуко,
Як мила не бере його?
...Хоч грає сонце ямбово,
Та на душі — хорейово.
Анатолій Бортняк
ПРО ТРАНЗИТНУ ЛЮБОВ
Та що там дні і душі спопелілії
І що їх суеслівна суєта,
коли любов живе в моєму тілі,
транзитна і минуща,
та свята.
ДМИТРО КРЕМІНЬ
Коли до тебе, мила,
час від часу
я наїжджаю поїздом швидким,
то йду спочатку
в залізничну касу
і не один беру, а два квитки.
Адже везтиму ще й любов
транзитом —
мою минущу радість і сльозу.
Вона таких у мене габаритів,
що я її в контейнері везу.
Вона тендітна в мене,
а не з вати!
Щоб часом не розбилася в путі,
вантажники,
прошу не кантувати
її у суєслівній суєті!
Коли ж додому,
сповнений печалі,
вертаюсь, як на станцію чужу,
тоді любов лишаю
на вокзалі
у камері для схову багажу.
Анатолій Бортняк
БАРВИ ЧОРНОГО МОРЯ
Знов море до берега хвилечки горне,
І спробуй це море тепер не люби.
Не знаю лише — хто назвав його Чорним,
Коли я від нього і сам голубий.
АНТОН МИХАЙЛЕВСЬКИЙ
Коли я роздягся, щасливий без міри,
Проймаючись духом солоним отим,
То, судячи з кольору власної шкіри,
Я море назвав би не Чорним — Блідим.
Коли ж я поплавав між крабів і кільки,
З незвички добряче промерзнувши там,—
Назвав би те море я Синім,
оскільки
Тоді я посинів у ньому і сам.
Коли рушником я розтерся махровим
І чарку хильнув,
осушаючи дно,—
На море я звів зачаровано брови:
Яке ж воно Чорне?
Червоне воно!
Анатолій Бортняк
НЕВИДИМИЙ БІЙ
Ти цілишся примружено з-за рогу
У посмішку беззахисну мою.
А я тебе не бачу, слава богу,
чи, може, просто не розпізнаю.
І тиснеш ти безпечну мою руку,
тамуючи отруєні слова.
Чорнилом набрякає, мов гадюка,
рука твоя у лігві рукава.
ПЕТРО ПЕРЕБИЙНІС
Міняєш ти адресу, а не вдачу,
отрутою забризкавши мене.
Та я тебе не бачив, і не бачу,
і не бажаю знати — головне.
Ти, як павук,
а я, мала комашка,
спішу у твій підступний мікросвіт.
Тебе пізнати, може, і не важко,
я ж у безпечних роздумах:
«Чи слід?..»
Уже ти підло цілишся з-за рогу
у посмішку беззахисну мою.
А я тебе не бачу, слава богу,
точніше, просто не розпізнаю.
Це так: ти жало викинеш з-за тину—
в очах кружки замерехтять рябі.
Та, поки ти не вжалив,— може, встигну
я написати відповідь тобі.
Нарешті, ось! — тавром тебе відмітив
у грізнім, хоч незримому, бою.
І почерком розгонистим:
«На вітер» —
я адресую відповідь свою.
Анатолій Бортняк
СОКИРА, ДРОВА І ПОЕЗІЯ...
