Хижа - Вільям Пол Янг
16. СКОРБОТНИЙ РАНОК
Безмежний Бог може віддати усього Себе
Своїм дітям, Він не роздає Себе по частинах,
але дарує Самого Себе до решти кожній людині,
наче вона одна-єдина у світі.
А. В. Тозер
Не встиг Мак зануритися в глибокий сон, як хтось торсонув його за плече.
— Маку, прокидайся! Нам час іти, — голос був знайомим, проте нижчим, ніж зазвичай. Здавалося, що Тато сама тільки-но прокинулася.
— Що? — застогнав Мак. — Котра година? — пробурмотів він, намагаючись збагнути, де він і що робить.
— Час вирушати, — знову пролунав шепіт.
Зрозуміло, що це не була відповідь на його запитання, і Мак, не припиняючи буркотіти, неохоче виліз із ліжка й намацав вмикач. Після непроглядної темряви світло засліпило, тому він спочатку розплющив одне око і, примружившись, подивився на ранкового відвідувача.
Чоловік, який стояв поруч, дещо нагадував Тата. Він був статечний, жилавий, старший і вищий за Мака. Сиве волосся зібрано у хвостик. Вуса й борідка також були сиві. Картата сорочка з підкачаними рукавами, джинси й чоботи — усе свідчило про готовність до подорожі.
— Тату? — запитав Мак.
— Так, синку.
Мак похитав головою.
— Знову хочеш мене заплутати?
— Як завжди, — погодився чоловік, приязно всміхнувшись, і відповів на наступне запитання Мака ще до того, як той його поставив: — Сьогодні вранці тобі не обійтися без батька. Хутчіш! Усе, що тобі потрібно, лежить на стільці й столі біля ліжка. Зустрінемося на кухні, де ти зможеш кинути щось до рота перед дорогою.
Мак кивнув. Він не насмілився уточнити, куди вони вирушають. Якби Тато захотів, то сам би сказав. Він швиденько вдягнув на себе вбрання, подібне до Татового, і взув дорожні чоботи. Речі пасували ідеально. Мак трохи освіжився у ванній кімнаті, а потім увійшов на кухню.
Тато та Ісус стояли біля столу й, на відміну від Мака, мали свіжий і бадьорий вигляд. Мак тільки-но збирався щось запитати, коли через чорний вхід зайшла Сарайю, тримаючи в руках якийсь пакунок. Він був схожий на скручений у довжину спальний мішок, для зручності міцно перев’язаний мотузкою з кожного боку. Коли вона віддала пакунок Макові, той відчув розмаїття чудових запахів. Це була суміш до болю знайомих ароматів трав і квітів. Він одразу впізнав запах кориці та м’яти, спецій і фруктів.
— Це подарунок на потім. Тато покаже, як ним скористатися, — Сарайю усміхнулася й обійняла Мака. Чи змогла б вона пояснити точніше, важко було сказати.
— Візьмеш із собою, — сказав Тато. — Ти назбирав це вчора разом із Сарайю.
— А мій подарунок зачекає, поки ти повернешся, — усміхнувся Ісус і також обійняв Мака, по-справжньому, а не так, як це роблять жінки.
Ісус із Сарайю вийшли, і Мак залишився наодинці з Татом, який смажив яєчню з беконом.
— Тату, — сказав Мак і здивувався, як природно це вийшло. — Ти сам їстимеш?
— Я не керуюся звичками, Маккензі. Ти керуєшся, а я — ні, — Тато всміхнувся. — І не поспішай, ковтати їжу, не розжовуючи, шкідливо для травлення. У нас достатньо часу.
Мак почав їсти повільно, він насолоджувався тишею й присутністю Тата. Тоді з-за одвірку визирнув Ісус, він повідомив, що поклав інструменти за дверима. Тато подякував, а Ісус, поцілувавши його у вуста, вийшов на ґанок.
Допомагаючи мити посуд, Мак запитав:
— Ви справді його любите? Я маю на увазі Ісуса.
— Я знаю, кого ти маєш на увазі, — відповів Тато, сміючись. Він зупинився, так і не домивши пательню. — Усім своїм серцем! Думаю, що єдинороджений син завжди залишатиметься дуже особливим, — Тато підморгнув Макові й продовжив: — Насправді, це частина унікальності, яку я в ньому вбачаю.
Вони домили посуд і вийшли надвір. Над верхівками гір розвиднювалося, схід сонця вже починав розквітати усіма ранішніми барвами на тлі попелясто-сірої ночі. Подарунок Сарайю Мак закинув за плече. Тато вручив йому невеличку мотику, що стояла біля дверей, і почепив собі на спину рюкзака. Однією рукою підібрав лопатку, іншою — тростину і мовчки пішов уздовж саду й городу до правого берега озера.
Коли вони дісталися протоптаної стежки, уже добре розвиднілося й можна було чудово орієнтуватися на місцевості. Тато зупинився й показав тростиною на дерево, що росло біля дороги. Мак не міг збагнути, навіщо комусь знадобилося ставити на дереві позначку у вигляді невеличкої червоної дуги. Для нього це нічого не означало, а Тато не вважав за потрібне пояснювати. Натомість він розвернувся і, не поспішаючи, пішов далі.
Як на свій розмір, подарунок Сарайю виявився відносно легким, тому Мак став використовувати мотику як тростину. Стежка вивела їх через струмок до лісу. Мак радів, що чоботи в нього водонепроникні, бо час від часу, зісковзуючи, нога опинялася у воді по кісточки. Він чув, що Тато щось наспівує собі під ніс, але не міг розібрати, що саме.
Йдучи за Татом, Мак розмірковував над безліччю подій, які сталися з ним упродовж останніх двох днів: розмови з усіма та з кожним окремо, час із Софією, молитовне спілкування, в якому він брав участь, зустріч із Ісусом під зоряним небом, прогулянка озером, не кажучи вже про свято минулої ночі, яке стало своєрідним підсумком, особливо завдяки примиренню з батьком, коли так мало було сказано і так багато зроблено. Це все не вкладалося в голові.
Мак згадував, чого навчився за ці дні, усвідомлюючи, однак, скільки запитань ще залишалося без відповіді. Він сподівався, що ще матиме можливість запитати про те, що його турбує, але точно не тепер. В одному був переконаний: він ніколи вже не буде таким, яким був раніше. Його цікавило, як до цих змін поставиться Нен, діти, особливо Кейт.
Проте було одне питання, яке під час усієї подорожі не давало йому спокою. Нарешті він наважився:
— Тату?
— Так, синку.
— Учора Софія допомогла мені зрозуміти, що сталося з Міссі. Не менш важливою виявилася розмова з Татом, тобто з вами, — Мак знітився, але Тато призупинив крок і приязно всміхнувся, запевняючи таким чином, що все розуміє. – Дивно, що я кажу про це, правда? Ви більше схожі на ідеального батька, якщо, звісно, це має якийсь сенс.
— Я розумію, Маккензі. Коло замкнулося. Ти зміг побачити в мені батька саме завдяки тому, що пробачив власного. Не потрібно більше нічого пояснювати.
Мак відчув, що їхня тривала мандрівка добігає кінця, а Тато намагається допомогти йому зробити кілька останніх кроків.
— Тобі ж відомо, що свобода дорого корштує, — сказавши це, Тато подивився на шрами, назавжди вкарбовані у його зап’ястя. — Я знав, що моє Творіння повстане проти мене, обере незалежність і смерть. Я також
