Розбивши її життя (частина 1) - Сафо Мелі

Я скотився до мерзенної брехні. Але не міг сказати їй правду, що я бухав цілий тиждень через вагітність сусідки. Довелося брехати, викручуватися. Самому гидко, але… Не міг…

Щоденник Касі

3 жовтня

Вчора ввечері звук вхідного смс промайнув якоюсь надто дзвінкою луною по моїй кімнаті. Я вже спала і пронизливий рингтон вирвав мене з напівсну. В якомусь переляку схопила телефон: «захворів… сильно…».

Я знову себе накрутила, знову запанікувала… Мене почало дрібно трясти від хвилювання. Як він там? А раптом щось серйозне? Чому навіть телефон зарядити не міг?

Від переживань затремтіла так, що було важко набирати повідомлення у відповідь:

«Ти впевнений, що все гаразд? 14.10 буду.»

Натиснула «відправити» і тут мене почало бити ще сильніше. Годинник? 20:40. Так рано? Щось не так зі мною. Спершу я вирішила, що це нерви. Або переповнюючі емоції так перетрушують. Але згодом відчула, що в мене вся шкіра болить. Хрипким голосом покликала маму і провалилася кудись у темряву, чуючи десь здалеку:

– Василю! Сюди, швидше, неси термометра! У Асі висока температура!

Потім шматками: мама щось говорить татові, болючі дотики мокрого рушника до чола, якісь картинки уривками.

Раптом різко вириваюся з марення! Поруч тато. Де мій телефон?! А якщо Льоша відповість?! А якщо прочитає тато? Мама дає якийсь сироп. Я знову падаю в темну безодню. Завтра, завтра. Все завтра.

Вже під ранок, коли температура почала спадати, мені раптом різко стало жарко. Я спробувала стягнути з себе ковдру і розплющила очі. Ще темно можна спати далі. Телефон виявився поряд із подушкою. Жодних нових повідомлень. І чомусь у цей момент мене приголомшило думкою: «Я його ось так… чекаю годинами під дощем… а може він бреше? Постійно якісь відмовки неправдоподібні. То дві роботи, то захворів…»

Сльози потекли по щоках, але мене знову провалило у сон.

Зараз мені трохи легше фізично. Але чомусь дуже важко морально. Я перестаю йому вірити. Я підсіла на нього наче на наркотик. І зараз мене ламає та викручує, бо не отримую вчасно свою дозу. Це не правильно. Це – залежність. І її потрібно позбуватися. А ще в мене з'явилося сильне передчуття чогось поганого, дуже неприємного.

12 жовтня

Я досі на лікарняному. Лікар поставив мені діагноз, обструктивний бронхіт із ускладненнями. Спочатку мене хотіли покласти до лікарні, але залишили вдома під мамину відповідальність забезпечити мені належний догляд та лікування. Температура піднімалася цілий тиждень. Лікар виписав антибіотики і тільки останні два дні, як мене не мучить жар. Почуваюся набагато краще, але поки що не настільки, щоб батьки відпустили мене післязавтра в універ. Отже, ми не зможемо зустрітися з Льошою.

Знову все йде не так. І, як на зло, я продовжую себе накручувати. Дуже хочеться, щоб у нас все було добре. Щоб він прямо зараз тут з'явився і обійняв мене. А з іншого боку – сильно переживаю, що я сама собі це кохання вигадала. І що бачу Льошу таким, як я хочу його бачити, а не таким, яким він є насправді. І якщо це виявиться правдою, то я буду повною дурепою.

Загалом, настрою немає. Зараз вип'ю чай з малиною і почитаю якусь цікаву книгу, щоб відволікти себе від сумних думок.

13 жовтня

Написала Льошку смс:

«Я сильно захворіла і завтра не зможу прийти».

На що отримала відповідь:

«Одужуй! Вихідний 19.10, в той же час біля фонтану.»

Я знову себе накручую чи це справді якось надто сухо звучить? Мені хотілося, щоб він мене підтримав, спитав, що сталося? Чи я розводжу рожеві шмарклі, і дорослі дівчата так не поводяться?

Ну, відповів – вже добре. А запропонував конкретну дату ще прекрасніше. Треба якось заспокоїтись і не тріпати собі нерви через дрібниці.

Олексій

Коли Ася написала, що захворіла, я відчув себе огидно. З одного боку, засмутився, що їй погано, а я не можу бути поруч із нею. Хотів написати їй щось ніжне та тепле, але грошей на рахунку виявилося рівно на одне повідомлення. З іншого боку, я ясно розумів, що тепер не варто далі підживлювати наші стосунки ніжностями. І без того погано обом.

У той же час я чомусь відчув полегшення і навіть трохи зрадів, що ми можемо трохи відкласти нашу розмову, до якої я все ще не був морально готовий.

Я, як і раніше, не знав, які слова підібрати і як взагалі пояснити все те, що трапилося. Вирішив перепризначити нашу зустріч наступного свого вихідного. За тиждень я точно щось придумаю і при зустрічі з нею по-людськи пояснюсь. Які слова я не підбирав би, тільки все одно при думці про цю розмову я відчував огиду до самого себе через те, що кидаю її.

У суботу я прийшов до фонтану зі зміни. Втомлений та сонний. Мій загул мені відгукнувся тим, що я цілодобово майже без вихідних пропрацював два тижні і спав по 3-4 години. Голова був немов у невагомості. Я стояв біля вимкненого вже фонтана і розумів, що ні чорта не розумію, коли за моєю спиною пролунав голос Асі:

– Привіт!