Кінець світу: Естелла - Nilett

Крістофер був єдиним хто вирішив не брати перепочинок, а одразу сфокусувався на навколишньому середовищі та ретельно оглянувся навколо. Йому здалося взагалі дивним, що монстри так близько підібралися до Естелли, адже буквально недавно тут була не аби яка зачистка. Зазвичай після них, інфікованих були одиниці, а не цілі групи. Та й ті явно просто приблукавші, а не місцеві.

— Як далеко нам треба йти?

— Знаючи Фіара, він піде нам на зустріч одразу як відчує нас. Тож гадаю годинки дві й ми вже перетнемося із ним. – відповіла на запитання брата дівчина.

— Тільки думка про те, що я знову його побачу, якось тривожить. Не подобається мені це.

Кріс продовжував ледь не відверто перелякано говорити про погане передчуття та біль у голові через надмірні нерви. А от Аарон був напружений куди більше, і це видавало навіть постійне бажання діставати сигарети.

— Звісно ж. Єдині рази коли його бачив ти, це були моменти коли він полював за нами. А тут ми самі йдемо до нього. Кардинально протилежна дія. Мозок не сприймає це як належне.

Сестра підійшла до свого старшого брата, та щоб підтримати, поклала йому на плече руку й посміхнулася. Крісу хоч і не стало легше, але він відчував що сестричка поруч та чує його, а ще, досі має гуманну сторону по при те, що також одна з інфікованих. Аарон же все ж запалив сигарету, та так і не дочекавшись підтримки від коханої, знайшов спосіб як угомонити нерви самостійно.

***

Наступні півтори години команда пересувалася без зупину та намагалася оминати зайві бої, а якщо їх було неможливо пропустити, тоді використовували вогнепальну зброю вже в останню чергу. Це було прийняте рішення дивлячись на два аспекти: економія набоїв які й так тікали як вода з поміж пальців та зменшення зайвого звуку яке лише привертало до них непотрібну увагу.

Через деякий час Вайлет зупинилася, а Аарон мовчки глянув на неї. Вони кивнули один одному, та юнак відійшов назад та став поруч із Крістофером та перед Еліасом, прикриваючи його практично повністю. Вайлі ж навпаки, зробила декілька впевнених кроків вперед.

Ще мить, та в полі зору обмалювався знайомий силует. Фіар стрімко наближався до компанії. І настрій у нього був явно не дуже.

У момент коли він зупинився, легкий вітерець розхитав його біле вже обрізане по плечі рівне волосся. Тепер, він навіть знайшов більш гуманний одяг для себе. Білий комбінезон із чорними нависаючими мотузками що асоціювався лише із психдиспансерами нарешті замінили чорний безрукавний гольф та штани по типу джинсів. Єдине що він залишив зі старого одягу це взуття котре явно було для нього найзручнішим. Масивні шкіряні чоботи на шнурівці.

Коли Вайлет придивилася краще, то помітила ще одну деталь пов’язану на пряму із його зовнішністю. Його очі вже не були яскраво червонити як під час перебування у Пекельному Першому. Одне око тепер ніби стало бордовим, а інше болотяно зеленим із відтінком коричневого чи того самого червоного. Відсутність препарату у крові довгий час, знову робила його майже звичайною на зовнішній вигляд людиною. Мабуть, єдине що дуже виділяло, так це сиве волосся, яке явно не вписувалося до молодого обличчя.

— А ти постарався із луком. – Вирішив знову причепитися Аарон. Він відчував якусь перевагу над Фіаром. Ніби… Тепер його наймогутніший ворог нарешті став слабкішим та більш беззахисним порівняно із ним. Це пробуджувало якусь жагу помсти. Зупиняла його лише присутність його коханої яка проти вбивства Фіара та його брата.

— Заціпся – Огризнувся біловолосий. – Думав вже й не заявитеся. Якого чорта так тягнули?

— Були певні проблеми. – виправдовувалася блондинка, підходячи ще ближче.

— Гадаю ця проблема зараз присутня? – він зиркав на Вайта із недовірою. Та лише після повторного зорового контакту помітив присутність Еліаса. Його погляд одразу пере фокусувався на кровного родича.

— Шон? Ти… Пам’ятаєш мене? – Еліас зробив крок вперед коли зрозумів що молодший тепер чує та бачить тільки його.

— Ага. Як тебе забути. – фиркнув біловолосий – Якби не твоя слабкість, Фіаром був би ти, а не я.

— Пробач… – Елі моментально здувся. Дивлячись на нього зараз, ніхто б й не подумав, що він так рвався на цю зустріч.

— Гадаю, ми зараз тут не для того, щоб ображати один одного. – Кріс перевів всі стрілки на себе – Поговорімо краще про головне. Вайлі сказала у твоїх руках залишилося дещо важливе для дослідження цієї дивакуватої напасті.

— Так-так. Дещо у мене залишилося.

— Ти виставив ультиматуму якому говорилося що ми маємо привести твого старшого брата. І якщо він буде живий, ти віддаси те, що належить нам. Елі тут. Живий та як бачиш здоровий. Тож тепер…

— Не квапся. – посміхнувся Фіар. – Так, брат тут. Але я ще не вирішив чи ми із ним друзі, чи вороги.

— Змінюєш правила на ходу? Ти ж у курсі що це гнила школа Міллер?

— Маю ж я право набивати собі ціну?

— Якщо для декого ти безцінний, куди ще хочеш лізти?

— Не намагайся розчулити душу якої немає.

— Не починай війни яку не зможеш виграти Шон… – заговорив Еліас.

— Га? – Фіара аж перекосило через цю репліку.

— Ти станеш таким же ж самим як я. Скоро в тобі не залишиться дії препарату. Людська натура візьме верх, а ти станеш ніким. Слабким та беззахисним. Звичайним смертним із межами.

— На відміну від тебе я хоча б витримав!

— Але згадай ким був до того як стати пронумерованим. Ти й сам знаєш чому не зміг я. Твоя хвороба… Напасть із якою ти народився і зробила тебе психічно сильним. Ти боровся із думкою життя та смерті кожного дня. Мені ж про таке думати не доводилося.

— Замовкни. – Фіар стиснув кулаки. Це був момент про який Елі не мав пам’ятати через фальшиві спогади. Але чомусь пам’ятав. Або зміг згадати.

— Ми були, є, та будемо братами. Ким би нас не робили інші. У мене є ти, а у тебе я. І навіть якщо ти забажаєш моєї смерті, я все одно прийматиму тебе будь-яким.