Кінець світу: Естелла - Nilett

— Ми не договорили.

— Думаю, чим скоріше підемо, тим буде краще. – Еліас категорично закрив попередню тему.

— Добре. Цього разу твоя взяла. Але ми ще повернемося до цієї теми.

— То коли ти там кажеш будемо йти до малого?

— Я ще не вирішив.

***

Минуло три доби з моменту прибуття Аарона до Естелли разом із Вайлет. За ці дні закохана пара встигла сповна задовольнитися один одним, змусити жителів безпечної зони засумніватися в особистості дівчини через зв'язок із вовком одинаком та навіть змусити передумати Крістофера квапитися до Фіара через натиски Елі зі сторони.

Брайт відверто демонстрував свою образу після другої відмови через навмисне відтягування зустрічі з молодшим та одного разу навіть планував самотужки піти за братом. Пощастило лише, що Кріс опинився у правильний час у відповідному місці та зупинив потенційного втікача. Саме тому, рудий лишився за безпечними стінами Естелли, але тепер замкнутий на ключ у кімнаті в апартаментах старшого Боу без права на вихід без особливого дозволу.

А ще, між двома хлопцями почалася напружена тиша, про причини якої ніхто навіть не здогадувався.

— Думаю пора все ж таки задуматися про зустріч. – сидячи за своїм робочим столом промовив Крістофер. Темні кола під очима трохи спали відколи сестра прибула та тепер була поруч, але конфлікт з Еліасом все ж не дозволяв повноцінно повернутися до стадії спокою. Його відверто нудило від цього.

— Тебе знову Еліас штурмить? – цокнула язиком незадоволено молодша.

— Може змусити його притихнути? – раптом піджартував Аарон, очікуючи на якусь бурхливу реакцію з боку Кріса.

— Якби я знав що твоє «змусити притихнути» означало б не синонім до слова «вбити», я б був тільки за. Але ні. Не чіпай його та навіть близько не підходь. Твоя заборона досі в силі. – зітхнув той.

— Ти надто печешся через нього. Він не твоя дитина. Дорослий вже. Істерика скоро пройде і все. Буде знову дурня валяти.

— Подеколи поводиться як шкет. Його нереально контролювати. А ще ці дитячі образи та ігри у мовчанки… Вони надзвичайно втомлюють.

— Тебе це більше справді втомлює чи краще бісить? Бо як не дивися, обличчя твоє змінює вирази кожного разу.

— Скоріше зводить з розуму. – уточнив Кріс – Я занадто звик, що його писок днями та ночами не затикається як не проси. Навіть читати доповіді навчився у той момент коли він про щось базікає. А коли напивається то взагалі цілий виступ… Він не допомагає, а здебільшого лише заважає. Але… Здається шум став моїм другом, а тиша тепер ворогом.

— Ого який імунітет… – Засвистіла Вайлет із хитрою посмішкою на обличчі, поки погляд її був прикутий весь час до Аарона який по звичці сидів на підвіконні.

— Не знущайся. Ти теж звикла до вибриків Аарона. Як не рикне тобі все одно. Навіть смієшся або посміхаєшся. А звичайні люди в Естеллі його оминають десятою дорогою.

— Не правда. Я також вмію ображатися.

— Я то в курсі. Але чи бачив твої вибрики Аарон?

— Думаю ще не бачив. – прокоментував діалог брата та сестри Вайт.

— Хочеш дізнатися яке це?

— Ні, дякую. І без них тяжко живеться.

— Шкода. Я давно не влаштовувала істерик.

Блондинка посміялася над власним жартом який навіть не був смішним. Її сині очі знову були наповнені життям та бажанням боротися за щось. Хоча спогади про дивні сни досі не давали їй спокою. Їх давно не було. За цілий рік поки вона перебувала поряд із Міллер, дивне створіння ні разу не наснилося їй. Якщо звісно це взагалі були сни, а не живі зустрічі в уявному світі. А тепер ще й ця Анджела про яку Фіар заговорив тільки зараз…

Знову надто багато запитань та мало відповідей.

***

День зустрічі із Фіаром був обраний, а делегація яка мала йти туди змінювалася кожної години. То Кріс хотів, щоб Аарон та Вайлет були присутні, а після життєвих ситуацій передумував та хотів, щоб вони приглядали за Естеллою під час його відсутності.

Кожна його думка була протилежна попередній. А впертість сестри про яку він встиг призабути, тепер освіжила пам’ять.

— Фелікс за всім пригляне. – зітхаючи промовив старший Боу.

— Це остаточний варіант чи ще поміркуєш? – покрутив очима Вайт.

— От бачиш братику? А ти переживав. Бачите немає на кого залишити. Завжди знайдеться вихід. У тебе багато надзвичайних людей поряд.

— От хто як, а ти завжди на позитиві.

— …… – Еліас стояв у тиші, ховаючи свої руки у кишенях куртки та спостерігав за розмовою, не маючи бажання підтримати бесіду, мабуть, вперше з моменту свого перебування в Естеллі. Образа досі нікуди не зникла, хоч він і міг скоро побачити молодшого братика.

— Припини дути щоки. Твої психи більше не актуальні Руді.

— …

В одному погляді рудого можна було прочитати всі матюки та мабуть, прокльони світу. Тому компанія вирішила його ліпше не чіпати та дати йому часу заспокоїтися самостійно. Точніше Вайлет гаркнула на Аарона, щоб той відчепився, а Крістофер просто змирився.

Ближче до обіду вони покинули прикордонні території Естелли та ледь не одразу ж стали свідками дикого гулу та скупчення зголоднілих монстрів на чолі із більш розвинутим інфікованим.

Звісно ж для Аарона це не було проблемою через силу, але от для інших це означало попотіти, щоб залишитися неушкодженим.

Пролунало чи не мало пострілів перед тим як тіло останнього монстра пало безрушно на землю.

Еліас стомлено підперся на одну з покинутих автівок, щоб перевести дихання та перезарядити свої пістолети. Він зітхаючи розумів, що витратив багато набоїв, а навіть не далеко пройшов. Він не любив марнотратство куль. Але іншими видами зброї володів набагато гірше.

Аарон витирав скривавлені руки об тканину штанів, а Вайлет просто стояла поруч та нічого не робила, адже була єдиною хто й не надривався надто багато. Її максимум, це було відбивання налітаючих прямо на неї, але не більше. Як помічник, вона була безкорисною.