Життя і неймовірні пригоди солдата Івана Чонкіна. Переміщена особа - Володимир Миколайович Войнович

…Ґудзики на штанах для того і були зрізані, щоби він відчував себе жалюгідним. Та й справді, хіба може людина не відчувати себе жалюгідною, коли двома руками доводиться підтримувати штани? Не може. Ще вчора він міг одним словом, одним порухом руки чи пальця привести в рух величезні армії і цілі народи, міг переселити їх з місця на місце, за тисячі кілометрів, примусити рити канали і будувати греблі, міг розстріляти будь-яку кількість людей чи виморити їх голодом, міг розпочати світову війну, а зараз він уже нічого не міг, крім того, щоб підтримувати штани, аби вони не спадали.

Конвоїри ввели його до кабінету, поставили посередині, не довівши до столу метра два з половиною, і за наказом Лаврентія Павловича негайно вийшли. Берія сидів за столом, арештант стояв посеред кабінету, Берія дивився на арештанта, доброзичливо посміхаючись, арештант дивився в підлогу, але іноді кидав на Берію погляд, сповнений жагучої ненависті.

Після тривалої мовчанки Берія сказав:

– Здраствуй, Гога!

Арештант мимоволі здригнувся й поглянув на Берію здивовано й запитально.

– Гога, я, здається, з тобою привітався, – сказав Берія.

Арештант помовчав, а потім запитав:

– Чому ти називаєш мене якимось дурнуватим іменем?

Берія заперечив:

– Хіба це дурнувате ім’я? Це дуже хороше ім’я, Гога, Георгій, Гога, що ж тут поганого?

– Поганого нічого немає, але ти знаєш, що мене зовуть інакше.

Голос наркома держбезпеки посуворішав:

– Я тебе називаю Гогою, і якщо я тебе так називаю, значить, ти і є Гога. Ти мене зрозумів, Гога?

Арештант промовчав.

Берія жваво викотився з-за столу, наблизився до арештанта і протягнув йому руку:

– Здраствуй, Гога!

– Забери руку! – сказав арештант.

– Здраствуй, Гога! – повторив нарком і так зацідив арештанту, що той звалився на підлогу і, думаючи, що його битимуть ногами, відпустив штани і обхопив голову руками. Але його ногами бити не стали. Берія постояв над ним, а потім тихо сказав:

– Уставай, Гога, вставай.

Арештант над силу підвівся і знову ухопився за штани, щоб ті не спадали.

– Ну ось бачиш, Гога, – сказав йому Лаврентій Павлович по-батьківськи ніжно. – Мені здається, ти вже звикаєш до своєї ролі і до свого імені. Правда, Гога?

Арештант промовчав.

– Гога, я тебе запитав, чи правда, що ти звикаєш до своєї ролі і до свого імені? Ти, Гога, повинен на мої запитання завжди відповідати. Тому що якщо ти не будеш відповідати, мені доведеться запросити на допомогу людей, які, ти це знаєш, допоможуть будь-якій людині, якщо вона ще хоч трохи жива. Ти ж сам мене навчав, Гога, що якщо ми хочемо добитися від когось якихось зізнань і дуже постараємося, то навіть найзалізнішу людину ми можемо перетворити в шматок мукаючого м’яса, і вона нам усе одно скаже те, що ми хочемо від неї почути. Подумай і скажи мені, Гога, що ти мене зрозумів.

Арештант подумав. Він знав, на що здатні помічники Лаврентія Павловича, і як людина, що мислить реалістично, розумів, що краще погодитися з Берією просто зараз, аніж після того, як його перетворять в шматок мукаючого м’яса. Звичайно, він сподівався, що Беріївська авантюра провалиться. Вірив, що вірні йому люди, можливо, маршал Жуков, чи маршал Конєв, чи хтось іще, зрозуміють, що сталася жахлива підміна, і тоді… Тоді він ще подумає, як зробити смерть цього зрадника і негідника довгою і мученицькою. Але доки він у руках цього мерзотника, мерзотник може зробити з ним усе, що захоче. У цих умовах просто нерозумно лізти на рожен. Головне зараз – холоднокровність і розсудливість. Не дати приводу скалічити себе.

– Так, – кивнув він і сказав ледве чутно: – Я – Гога, і я тебе зрозумів.

– Ось і гаразд! – зрадів Лаврентій Павлович. – Ось і чудненько. Раз ми з тобою домовилися, що ти – Гога, можна, Гога, обговорити ще деякі справи. Сідай сюди, у крісло, прилаштовуйся зручненько.

Крісло стояло біля столу для нарад, що примикав до письмового столу наркома. Берія сів навпроти і плеснув у долоні. У нашому тексті різні високопоставлені особи часто плещуть у долоні. Що поробиш? У ті часи плескання в долоні було поширеним способом привернути до себе увагу чи до чогось біля себе. Берія плеснув у долоні, і в кабінеті виникли два генерали. Берія їх попросив, вони розпорядилися, і стіл перед Сталіним прикрасився пляшкою «Хванчкари», тацею з пиріжками, тарілкою з сиром сулугуні, вазою з фруктами і коробкою цигарок «Герцеговина Флор». Берія подав знак, генерали випарувались. Берія налив вина собі і співбесіднику, сказав з усмішкою:

– Не бійся, не отруєне. Якщо хочеш, поміняймося келихами. За твоє здоров’я! – Він простягнув свій келих Сталіну, той неохоче простягнув свій. Цокнулись. Берія відламав шматок сулугуні.

– Так ось, дорогий, що я тобі скажу, – розпочав він. – Ти, звичайно, велика людина, з цим я сперечатись не буду. Але ти дуже жорстокий тиран, заради влади своєї єдиноначальної готовий на все. Ти знищив і продовжуєш знищувати дуже багатьох людей, причому часто – моїми руками. І багато людей думають, що це я такий жорстокий, це я все роблю, а ти – хороший, сидиш у Кремлі і нічого не знаєш. Насправді я тільки виконую твої накази. Я по натурі людина дуже добра. Так, я, звичайно, бабник, але не кат. Катом мене зробив ти. Ти мільйони людей загнав у колгоспи і перетворив їх у безпаспортних рабів. Народ живе в постійному страхові, а країна перебуває в глибокому застої, і нічого не може змінитися, доки ти при владі. Я вирішив це діло виправити. Ризикуючи своєю головою, я тебе викрав і підмінив актором Меловані. Це дуже хороший актор, він навіть кращий актор, ніж я сподівався. Він так здорово тебе грає, що нікому й на думку не спадає, що він – це не ти. Ні члени Політбюро, ні навіть начальник твоєї охорони генерал Власик нічого не помітили. Тепер країною насправді керую я. Він грає роль, я керую, а ти, виходить, зайвий. Що я повинен у цьому випадку зробити? Я знаю, що б ти зробив зі мною, будь ти на моєму місці. Але я цього робити не стану. Я міг би також відправити тебе на конюшню і приставити до тебе якогось Чонкіна, щоб він возив на тобі воду і цвьохав тебе батогом. Але я і цього не зроблю, якщо ти погодишся на мою пропозицію. Я думаю, у тебе немає виходу, ти мусиш погодитися, Гога. Ти ж розумна людина, ти один з