Залежна психопатом - kxduarte
Я хапаюсь за подушку і цілюсь в нього. Кидаю. Він регоче і просто робить крок вбік. Подушка відлітає в стіну, а я встаю з ліжка.
Показую йому свій кулак. Сьогодні він буде на його обличчі.
-Маєш гарний вигляд. -каже біля мого обличчя, поки я проходжу повз.
-Ой, та йди в задницю.
Заходжу в ванну, щою вмитись.
***
Лієсса з нами.
Я не очікувала, що вона все ж піде.
-Тут...доволі затишно.
Я дивлюсь на деяких чоловіків. Їх тут можна перерахувати на пальцях.
Потім дивлюсь навколо. Справді затишно. Але не для неї. Це не стиль Лієсси, хоч як би сильно вона не любила дивитись бойовики.
-Можна я піду до тих чоловіків? -запитує вона, а відповідає Фуеґо.
-Я відведу тебе, якщо тільки мала не попросить битись із нею.
Лієсса знає, що Афіна мріє про Ланса, тому відмовляє йому в цьому.
Я дивлюсь на Рафаеля, який перемотує руки.
-Рукопашний бій?
-А який ти хотіла?
Я стенаю плечима.
-Мені всеодно. Це Афіна хотіла.
-Ми можемо йти? Я вже хочу покращити свої навички. -задоволено вимовляє сестра.
Ланс пирхає зо сміху і Афіна коситься в його сторону. -Ти просто боїшся, що я тебе розмажу по стінці.
-Тоді покажи на що ти спроможна, золотце.
Я вже не раз чула, що він називає так мою сестру. Таємно їй це подобається, хоча вона й каже, що це не так.
Вони йдуть від нас до величезного матрацу із грушею.
Рафаель веде мене на інший матрац, де вже немає груші.
-Ти будеш бити мене, а не грушу?
-Я не буду навсправжки бити тебе, бо ти моя дружина. І ти ще навіть не відійшла від поранення.
Я перемотала ногу. Легко і тільки тому, що я боялась за сьогодні знову розстягнути те поранення.
-Я хочу, щоб ти приклав максимум сили, яку можеш мені дати.
-Не хочу, щоб ти вчилась цього. Тепер в тебе є люди, які тебе захищатимуть.
Як мінімум ті двоє різних охоронців, яких ти приставив до мене?
-Ні, дякую. Я хочу спробувати себе в цьому. Ти перев'яжеш мені руки?
-Не збираюсь обмежувати тебе в цьому.
Він хижо посміхається і бере мої руки в свої. Обмотує їх білими резинами і зав'язує на тугий ґудз.
На секунду мені здалось, що так я навіть сексуальніше виглядаю.
Ми стаємо в стійку. Я навіть не знаю як. Просто повторюю позу, яку приймав Джекі Чан в своїх фільмах.
Нападаю перша.
Позор.
Більше я не буду робити подібне.
Я встигаю вдарити його в плече, але він швидко валить мене на землю.
Сідає зверху.
-Злізь.
-Мені тут добре. Я не дав наказу нападати.
-Ти мав мені наказувати? Я знаю, що вороги роблять все, що самі хочуть, а не чекають наказу.
-Я не твій ворог. -він нахилається до мого обличчя і глибоко вдихає. -Якби я ним був, то не бажав би зараз взяти тебе на бойовому матраці, коли тут мої солдати.
Я штовхаюсь ногами, щоб скинути його з себе.
-Ти нестерпний!
-Ти гірше. Прийми цей факт.
Він одним рухом встає і здіймає мене на ноги. Раніше не так сильно кидалось те, що він такий сильний. Звичайно я бачила його тіло. Але я й подумати не могла, що він навіть не задихався від того, що водночас підняв нас обох.
Я вже й забула, що мала кулаком зацідити йому в обличчя.
Ввечері в нього з'явився синяк на плечі, де я його вдарила. Я задоволено витріщалась.
-Жорстока в мене дружина, все ж... Не думав, що їй будуть подобатись синяки на моєму тілі.
-А він болить?
-Не думаю. Я не відчуваю. Це простий синець, було й гірше.
Я лежу, а він нарешті сідає на ліжко.
-То ти готова до завтра?
-До зустрічі з твоєю колишньою?
Він вдивляється в моє обличчя. Про щось думає. От би знати про що...
Потім Рафаель залізає під одіяло і притискається до мене.
Я влягаюсь спиною до нього. Жалію про це.
-Забери його.
-Я не можу відрізати свій хуй.
Його голос звучить дуже тихо і погрозливо, але його обійми такі теплі. Двоякі відчуття, не можу пояснити це. Між ніг тепло, а в животі немов метелики. Ненавиджу це відчуття поруч. Бо воно з'являється тільки в його присутності.