Залежна психопатом - kxduarte
В нашу шлюбну ніч ми не кохались. Звичайно ні. Якщо я й хочу, щоб він знову мене поцілував, то це зробить він, а не я. Я не можу знову розпалювати до нього свою пристрасть. З часом вилізе ще купа всякого гівняного, що він приховує від світу. Я впевнена, що це не весь його характер. Якщо раніше я поважала і боялась його, то зараз я без проблем відповідаю йому. Звичайно ж страшно, щоб він не розгнівався і не пристрелив мене, як це може Лоренцо Бласхес. Я чомусь вірю, що Рафаель справді ніколи не вбивав жінок. Він схожий на злого чоловіка, особливо тоді, коли справді злиться. Але він не схожий на людину, що може вбити жінку.
Моя нога боліла наступного дня. Через день. Через два і три дні. Весь тиждень.
Я рідко бачила Рафаеля, бо майже не виходила з кімнати. Кожної ночі він пробирався в спальню, поки я ще не спала, а коли вже прокидалась - його не було. Всі ці дні я відчувала його запах і велике м'язисте тіло, яке інколи притискалось до мого. Як би сильно я не хотіла його, та я не можу зробити перший крок. Раніше я вже робила. Я завжди робила щось, щоб звернути його увагу на себе. Мені цілий тиждень ніби щось заважало дихати свіжим повітрям.
Цієї ночі я не спала тоді, коли двері до спальні прочинились.
-Чому не спиш?
-Чекала на тебе. -відповідаю і відкладаю свій телефон на тумбочку.
До цього часу я писала в групу, де є тільки я, Афіна і Лієсса. Це наша спільна група, де все в секреті.
-Ти хотіла щось спитати?
-Попросити.
Він стягує з себе одяг, залишаючись в одних боксерках. Кожного разу мої соски встають на цю картину. Це якась фігня, інакше я не можу пояснити ці свої дурнуваті жіночі інстинкти.
-Спершу скажи як твоя нога?
Це запитання звучить кожного разу, коли ми бачимось.
-Вже не боляче.
-Впевнена?
-Так. Я сьогодні не натягувала пов'язку.
Вчора Рафаель офіційно став Капо Ла Стідди, а Ланс Фуеґо - його Консігльєрі. Це дві неймовірні посади, які вони точно не заслуговують. Було краще тоді, коли Рафаель був лише директором компанії. Тоді було краще, коли він ще точно не був Капо. Тепер все поміняється. Він буде частіше покидати цю квартиру, і я буду дратуватись. Він не скаже мені ні про що. Це все його і Ланса справи. А я хочу знати. Мені цікаво все, що може загрожувати Ла Стідді. Навіть якщо це брат Рафаель. Навіть якщо це його колишні. Навіть якщо це будь-хто з його інших ворогів. Я потребую знати все, бо Стідда завжди була моїм домом. Особливо тепер, коли я стала дружиною Капо. Навіть якщо це на рік.
-То що ти хотіла попросити? -Він сідає на край ліжка, навіть не прикриваючись.
-Афіна хотіла, щоб ми поїхали в місце, де у вас проходять тренування. Вона хоче, щоб ти її навчив битись.
-Вона хоче, щоб її навчив Ланс, а не я.
Так, знаю.
Я киваю головою, бо навіть Рафаель вже розуміє це.
Я просила Афіну зупинитись, та вона навіть не збирається. Їй самій подобається це. І їй навіть подобається те, що вона через це плаче ночами.
-Добре.
-Що?
Він не міг так швидко погодитись на це. Відвезти нас в зал, де вони тренуються? Цього б ніхто не зробив. А особливо Капо, якого попросила дружина.
-В мене також є пропозиція.
Я всідаюсь зручніше і вдивляюсь в його обличчя.
-Валентина запрошує нас на зустріч, щоб відсвяткувати мою перемогу над братом.
-Не нас, тебе. -виправляю його і фиркаю.
-В тебе не відпаде частина тіла, якщо ти підеш зі мною.
Звичайно я піду. Я не залишу його одного із цією Сицилійською шльондрою.
-В неї з'явився хлопець, який теж має хорошу посаду в нас. Я не думав, що вони могли б познайомитись.
-Ти її ревнуєш? -запитую, бо мене це хвилює.
Він коситься на мене і бачачи моє обличчя, посміхається.
-Не смішно.
-Смішно. Не ревную. Мені насрати на її особисте життя. Ми просто прийдемо туди. Ти потерпиш годину-дві в її присутності і ми підемо.
-Обіцяєш?
-Ти думаєш я сам хочу бути там?
-Добре. -зітхаючи, відповідаю і потираю ніс.
-Справді так просто йдеш зі мною? Без істерик, що це моя колишня?
-Ти ж якось завтра візьмеш нас із собою.
-Ріво теж бажає з нами?
-Мені треба запитати її. Вона не сильна прихильниця цього. Вона більше любить нищити розмовно, а не кулаками чи зброєю.
-Як ви такі різні тримаєте цю дружбу?
-Не завжди людина схожа на нас є нашою. Найчастіше протилежності притягують. З Лієссою те саме.
-Протилежності притягують?
Рафаель торкається моєї ноги і я різко піднімаю її. Вона вдаряє його в обличчя і я здивовано викопирюю губи.
-Ой-йй! Ти як? -підвищую голос, підповзаючи до нього.
В нього з губи починає текти кров, а я все більше охкаю. Йому не боляче судячи з його виразу обличчя. Але він здивований.
-Це ти так показуєш, що тобі вже не вистачає моєї машини і ти повинна ще розбити мені обличчя, щоб задовільнити свої потреби?
-Ти ж не бачишся із шльондрами. Нічого не станеться, якщо губа буде розбита. -я дуюсь. Вже дістали ці згадки його машини. Таке відчуття, що ця машина важливіша за мене.
-В мене є дружина. Що, якщо я хочу цілувати тебе, а тут таке... Розбита губа.
-А ти хочеш?
Я чекаю на відповідь "так", хоча й не подаю вигляду.
-Не хочу.
Кривляюсь до нього.
-Ти ж назвала мене придурком, чому тоді тепер ображаєшся на те, що я не хочу тебе цілувати?
-Бо ти погано перев'язував мені ногу. Мені було боляче, а ти сміявся з цього.
-Бо там вже не було тієї рани, щоб ти влаштовувала таку трагедію.
-Козел.
-От і я про це. Добраніч.
Спершу я дивуюсь, що він не сказав якесь зі своїх прізвиськ для мене, а потім вирішую, що краще вже так.
За хвилину він притискається тілом до мене, як це відбувається майже кожної ночі. Приємно.
Я повільно відкриваю очі і кручусь в ліжку. Потягуюсь. Кричу. На порозі кімнати стоїть Рафаель, і він має дуже зібраний вигляд.
-Доброго ранку.
-Ти чого тут? Я думала, що в тебе зранку справи.
-Вони були. Вже минув обід.
Як може минути обід? Я ніколи так пізно не прокидаюсь.
-Вночі ти пізно лягла, бо чекала на мене.
Він пояснює так, немов тільки-но прочитав мої думки.
Я опускаю погляд вниз його тілом і округлюю очі. В нього стояк, який видно через спортивні штани. Він вже готовий до того, щоб відвезти нас в місце для бійні.
-Що це? Ти ж не бачився ні з ким?
Рафаель закочує очі і посміхається на моє зауваження.
Підходить ближче до ліжка, а я затягую ковдру на себе, щоб прикрити груди. Через нічну сорочку вони дещо просвічуються.
-Ти думаєш, що в мене міг не встати? Я дивився на сплячу тебе вже близько двох годин. Твої груди здіймаються із твоїм кожним подихом. Я думав багато теорій, поки споглядав цю картину, відьмо.
От би вдарити його за те, що він говорить таке. Але гірше те, що я зовсім не хочу бити його за ці слова. Тільки за одне. Відьма. Це ж він таким чином обзивається. Ну як я можу бути схожою на відьму?