За межами кохання - Тетяна Калинова
Я разом з мамою поїхала до лікарні. Звідти зателефонувала Браяну. Я страшенно злякалась за маму. Лікар сказав , що вона перехвилювалась , тому в неї була загроза викидня. Та на щастя, нічого страшного не сталось. Все буде добре.
Браян приїхав швидко, теж зляканий і стривожений.
- Як вона?
- Нормально , Браяне. І з мамою і з дитиною. Не хвилюйтесь.
- Що сталось Кеті? Все ж було добре. - я почала плакати, Браян обійняв мене і погладив по спині. - Тихо. Тихо дитино. Злякалась?
- Пацієнтка кличе доньку. - сказала медсестра. - Але їй не можна хвилюватись.
Зайшовши в палату, ми з мамою спочатку мовчки дивились одна на одну.
- Давно? - запитала мама втомлено.
- Відколи ви поїхали. - вирішую бути чесною.
- Не треба було вас самих залишати. - мама прикрила очі.
- Це б нічого не змінило мамо. Ми подобались один одному з самого початку.
- Про що ти говориш? Він звабив тебе.
- Це не так мамо. Давай поговоримо про це пізніше, тобі не можна хвилюватись.
- Ви... Ви ... Між вами щось було? - я лише опускаю очі і мама все сама розуміє. - Як ти могла Катя? Я не чекала від тебе такого. Невже мало хлопців в університеті? Чому саме з Кевіном? Господи. Браян вже знає?
- Ні. Я йому ще не сказала.
- Він не повинен дізнатись . Він же така відома людина. Якщо дізнаються ЗМІ , чи партнери, буде біда. Я не хочу залишитись з маленькою дитиною сама . - вона почала плакати. - Навіщо ти так зі мною доню ?
- Все буде добре мамо . Не хвилюйся. - підходжу і обіймаю її. - Я повернусь в Україну. - я вирішила це по дорозі до лікарні. Мама відхиляється і дивиться мені в очі.
- Як це? Сама? Що ти будеш там сама робити?
- Квартира є. Піду знов до універу. А там , можливо після навчання повернусь сюди, а можливо залишусь в Україні. Тим більше, я ж не зовсім сама там буду, в нас же там є ще татова родина. - переводжу подих. - Я не зможу тут жити мамо.
- Ти що закохалась в нього?
- Це вже не важливо . Я повинна все виправити.
- Катя, я не хочу , щоб ти їхала.
- Так буде найкраще мамо.
Я залишила маму з Браяном, а сама поїхала додому збирати речі . Коли Браян повернувся , попросила його купити мені квиток на літак до України. Його здивувало моє прохання , він зрозумів , що між нами з мамою щось сталось. Не хотів , щоб я летіла, сказав що полюбив мене як доньку . Я йому вірю. Я це відчуваю. Я теж полюбила його і мені самій шкода звідси їхати , а особливо я не знаю, як тепер мені жити без Кевіна . Та іншого виходу я зараз не бачу , можливо з часом щось зміниться... Кевін телефонував кілька разів , я не брала слухавку, не можу зараз чути його голос, боюсь що можу передумати . Він би почув по моєму голосу , що щось не так , не хочу щоб це вплинуло на його гру, для нього це важливо.
Ввечері в мене на руках вже був квиток до України , та Браян все ще намагався мене відмовити , але я вже все вирішила.
Заходжу в кімнату Кевіна , лягаю на ліжко на якому відчуваю його запах , втикаюсь носом в подушку і реву. Чому все так несправедливо? Чому я закохалась саме в нього , в свого зведеного брата? Вирішую написати йому листа і хоч щось в ньому пояснити. Кевін не зрозуміє мене. Він мене зненавидить , а я... а я мабуть буду кохати його завжди.
Вранці Браян відвіз мене в аеропорт. Практично всю дорогу ми мовчали. Говорити не хотілось. Прощаючись в аеропорту , Браян міцно обійняв мене.
- Сподіваюсь доню, все вирішиться і ти скоро повернешся. Якщо будуть проблеми , відразу ж телефонуй . Завжди тобі допоможу чим зможу. До зустрічі Кеті.
- Я люблю вас Браяне і дякую за все. Бережіть маму. І ще... Ні . Нічого. Бувайте Браяне.
От і все.