За межами кохання - Тетяна Калинова
Вже минуло чотири дні, відколи я повернулась додому. Та я ще про це нікого не повідомила. Лише Браяну написала повідомлення, що добралась нормально, після чого вимкнула телефон. Три дні, я практично не виходила з дому, лише в магазин , купила деякі продукти, хоча апетиту не було.
Я дуже шкодувала, що вчинила саме так... Потрібно було все-таки дочекатись Кевіна, можливо він дійсно б щось придумав. Просто тоді , я дуже злякалась за маму, якби вона втратила дитину через нас, я б зненавиділа себе.
А тепер , мабуть мене ненавидить Кевін, тому що я відмовилась від нього, від нас.
Так! Все! Досить!
Вже нічого не зміниш. Потрібно брати себе в руки . Потрібно поновитись в університеті і йти на навчання, інакше вдома збожеволію.
Перед тим як йти в деканат, знаходжу свою групу . Чекаю в коридорі закінчення пари і тоді заходжу в аудиторію.
- Катька. Катька повернулась. Ура. - кричать подруги і біжать обійматись.
- Всім привіт.
- Ти назавжди повернулась? Будеш знов з нами навчатись?
- Так дівчата. Буду з вами. - знов хочеться плакати. Я рада бачити подруг, та краще б я терпіла знущання Мінді, але щоб Кевін був поруч.
Дівчата вирішили прогуляти наступну пару і замість неї , потягли мене в кафе, хочуть знати про Англію і про моє життя там.
Ми виходимо на вулицю і я застигаю... Здається в мене глюки...
Тому що я бачу... Кевіна.
Він ще мене не бачить. Швидким кроком йде до універу дивлячись на вікна. Та щойно повертає голову в нашу сторону і наші погляди зустрічаються, він теж зупиняється на кілька секунд, після чого , ми разом зриваємось з місця і біжимо назустріч один одному. Я влітаю в його обійми і плачу. Кевін міцно притискає мене до себе і гладить по спині. Потім бере моє заплакане обличчя в долоні і хаотично цілує, в очі, щоки, ніс, губи.
- Пробач. Пробач мені. - шепочу. - Я кохаю тебе. Ти знайшов мене.
- Знайшов. Я знайшов тебе, мила. - знов міцно обіймає. Чуємо оплески і крики моїх дівчат, які приводять нас до тями. - По попі б тобі надавати Кеті. Я так скучив.
- Я теж сумувала , Кевіне. Дуже. Як ти мене знайшов? - він дістає з кишені клаптики паперу , на яких написані українською мовою , адреси дому, універу, тітки і подруги. - шпаргалки. - відповідає посміхаючись. - Мама твоя написала.
- Мама?
- Так. Вона дуже шкодує, що відпустила тебе. Ми всі тобі телефонували, але твій телефон відключений. Ені просто злякалась за дитину ну і реакції батька на наші відносини. Вона тебе любить і просить вибачення. На вагітних же не можна ображатись.
- А як же Браян? Ти йому розповів?
- Тато зрадів за нас. Він навіть купив нам котедж недалеко від будинку, щоб ми не бентежили одні одних. А ще , я розповів йому про більярдну і він прискорить її відкриття. Все буде добре, Кет. Вір мені .
- Вибач мені. - повторюю. - Я просто дуже злякалась, коли мама мало не втратила дитину, як дізналась про нас. - в Кевіна задзвонив телефон.
- Так Ітане. Я знаю. Я знайшов її. Вона в універі. Ні , не потрібно. Чекай нас там .
- Ітан? - запитую.
- Так. Ми прилетіли разом. Він шкодує про все і вирішив допомогти тебе знайти. Зараз він біля твого дому.
- Це щось неймовірне. Ти тут , Браян , мама , Ітан ... Можливо я сплю?
- Не спиш сонечко. - знов цілує мене. - Повернешся зі мною в Лондон?
- А якщо я відмовлюсь?
- Тоді я залишусь з тобою тут. - відразу ж відповідає. - Я кохаю тебе Кет і моє місце поруч з тобою. - я знов плачу і обіймаю коханого.
- Звісно я повернусь з тобою. Кохаю. Кохаю тебе Кевіне.
Тиждень ми з Кевіном жили в Україні. Я показала йому , своє рідне місто. Ітана я звісно пробачила, це важливо для коханого і він дійсно шкодує про все. Через тиждень ми повернулись до Лондона. Кевін говорив правду, батьки дійсно не мають нічого проти наших відносин. Кілька днів ми жили з ними , а потім переїхали в власне житло. Наше з Кевіном житло. Навіть не віриться. Через місяць, Кевін з допомогою батька, здійснив свою мрію, відкрив більярдну . А на моє двадцятиріччя , зробив мені пропозицію. Я дуже щаслива і дуже вдячна коханому за те , що він вміє так кохати і боротись за наше щастя. А ще , я вдячна батькам, за розуміння і за те, що поставили щастя своїх дітей на перше місце, незважаючи на те , хто і що говорить.