Париж для самотніх та інші історії - Джоджо Мойєс

– Гаразд.

– Я ж до того часу вже переїду. А їй потрібен хтось, на кого можна покластися.

Нелл якусь мить дивилася на пару крихітних шортиків, перш ніж кинути їх у мішок із непотрібними речами.

Наступного ранку, ідучи на роботу, Нелл спинилася біля однієї з туристичних агенцій. У вітрині була вивіска: «Лише один день. Особлива пропозиція – два за ціною одного. Три ночі в Парижі – місті світла». Перш ніж зрозуміти, що робить, вона увійшла й придбала два квитки. Наступного вечора вона подарувала квиток Пітові, червоніючи частково від збентеження, а частково від задоволення, коли вони прийшли до нього додому.

– Що ти зробила? – Він був напідпитку, пригадувала вона зараз, і здивовано кліпав очима, ніби не міг повірити власним очам. – Ти купила мені квиток у Париж?

– Нам, – уточнила вона, коли він почав розстібати ґудзики на її сукні. – Вихідні в Парижі. Я подумала, це буде… весело. Розважимося як слід.

«Ця дівчина ніколи не робила нічого шаленого у своєму житті».

– Я переглянула готелі й знайшла один непоганий прямісінько на вулиці Ріволі. Тризірковий готель, але в нього дев’яносто чотири відсотки позитивних відгуків, а ще це район із низьким рівнем злочинності, тобто єдине, про що варто хвилюватися, – то це кишенькові злодії, тому я подумала, що…

– Ти купила мені квиток у Париж! – Він мотнув головою, волосся впало йому на обличчя, прикриваючи одне око. А тоді сказав: – Звісно, крихітко. Чому б ні? Чудово.

Вона не може пригадати, що ще він казав, адже вони одразу впали на ліжко.

Тепер їй доведеться їхати назад в Англію й розповідати Магді, Тріш і Сью, що вони мали рацію. Що Піт – саме той, ким вони його вважали. Що вона цілковита дурепа й викинула гроші на вітер. І проміняла їхню традиційну дівчачу подорож у Брайтон на ніщо.

Вона міцно заплющує очі, щоб не заплакати, а тоді сідає. Дивиться на свою валізу. Думає, де знайти таксі й чи можна обміняти квиток. Бо раптом вона приїде на вокзал, а їй не дозволять сісти в потяг? А що, як попросити адміністраторку зателефонувати в «Євростар»? Але Нелл лякає її крижаний погляд. Вона не знає, що робити. Раптом Париж здається їй величезним незнайомим і непривітним містом, та ще й за сотні кілометрів від дому.

Несподівано її телефон знову вібрує. Вона хапає його, відчуваючи, як нестримно калатає серце. Він усе ж таки приїде! Усе буде добре! Але це повідомлення від Магди.

«Ну що, розважаєшся, розпусна кобило?»

Нелл кліпає очима, і раптом їй нестерпно хочеться опинитися вдома. Їй хочеться зараз бути там, у номері Магди, де на раковині стоїть пластиковий стаканчик дешевої шипучки, а вони борються за місце біля дзеркала, щоб нанести макіяж. До Англії лише година потягом. Зараз вони, мабуть, готуються, викидають на килим речі з валіз, музика грає на повну й дратує сусідів.

Раптом Нелл почувається неймовірно самотньою.

«Усе супер. Розважаюся!»

Вона повільно набирає повідомлення й тисне на кнопку «надіслати», прислухаючись до ледь чутного свисту, який говорить про те, що її послання перетнуло Ла-Манш. А тоді вимикає телефон, бо не хоче більше брехати.

Нелл вивчає розклад «Євростару», дістає із сумки блокнот і записує всі можливі варіанти. Зараз за чверть дев’ята. Навіть якщо вона встигне повернутися на вокзал, наряд чи їй вдасться сісти на потяг, який прибуде в Лондон не надто пізно, щоб вона могла дістатися додому. Тож доведеться залишитися тут на ніч.

У різкому світлі лампи у ванній вона виглядає втомленою й змученою, туш розтеклася по обличчю від сліз. Вона має такий вигляд, як і повинна мати дівчина, яка дісталася до Парижа лише для того, щоб виявитися покинутою своїм хлопцем. Вона кладе руки на раковину, тяжко зітхає й намагається зібрати думки докупи.

Перш за все треба поїсти, трохи поспати, і тоді одразу стане легше. Завтра вона повернеться додому ранковим потягом. Це, звісно, не те, чого вона очікувала, але такий-сякий план, а з планом Нелл завжди почувалася впевненіше.

Вона зачиняє двері номера й спускається вниз. Намагається триматися спокійно й упевнено, як жінка, що звикла бути сама в незнайомому місті.

– Перепрошую, а у вас є меню? Не можу знайти в номері, – звернулася Нелл до адміністраторки.

– Меню? Мадемуазель, ви перебуваєте в гастрономічній столиці світу. У нас тут немає обслуговування в номерах.

– Гаразд, тоді ви не могли б порадити мені якесь затишне місце, де можна поїсти?

– Вам потрібен ресторан?

– Чи кафе, що завгодно. Куди можна дійти пішки. Ой, е-е-е… якщо повернеться та американська пані, перекажіть їй, будь ласка, що я залишаюся на ніч.

Француженка ледь піднімає брови, і Нелл одразу уявляє, як та думає: «Отже, твій бойфренд не з’явився, сіренька англійська мишко? Не дивно».

– Тут неподалік є кафе «Бастід», – говорить вона, простягаючи Нелл маленьку туристичну мапу. – Як вийдете, поверніть праворуч, кафе за дві вулиці звідси, на лівому боці. Там доволі мило. І можна спокійно… – вона робить паузу, – поїсти наодинці.

– Дякую.

– Я зателефоную Мішелю й забронюю для вас столик. Як вас звати?

– Нелл.

«Нелл», – промовляє француженка таким тоном, ніби це якась хвороба.

Ніяковіючи від збентеження, Нелл хапає мапу, кидає її в сумочку й хутко виходить із готелю.

У кафе повно людей, вони сидять за крихітними круглими столиками парами або невеликими групками, торкаючись одне одного ліктями, палять цигарки, п’ють і весело гомонять. Нелл трохи вагається й дивиться на табличку з іменем адміністратора, думаючи, чи справді їй вдасться поїсти тут наодинці. Може, їй варто зайти в супермаркет і взяти собі сендвіч? Так, мабуть, це буде краще. Величезний чоловік із бородою стоїть на вході й пильно дивиться на Нелл.

– Англійка? – Його голос розноситься над столиками.

Нелл здригається.

– Ви Нелл? Столик на одну особу? – запитує він, і в бік Нелл розвертаються голови відвідувачів. Нелл думає, чи можна несподівано померти від сорому.

– Е-е-е… так, – бурмоче вона.

Він запрошує її всередину, знаходить маленький столик і стілець у кутку біля вікна, і вона прослизає до нього. Тут душно, вікна запотіли, гарно одягнені жінки під п’ятдесят щось весело розповідають своїм супутникам, усі говорять французькою, парочки дивляться одне на одного крізь келихи вина. Нелл почувається