Українська література » » Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький

Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький

---
Читаємо онлайн Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький
захропла, як тут же піднявся, тихесенько забрав гроші і шукай вітра в полі.

Отож, в цьому світі, якщо ви хочете вижити, то нікому не говоріть правду, навіть рідним. Світ потворний. Всі хотять все і відразу, і щоб ні до чого не прикласти рук. Одним словом, з людьми, ніби щось сталося і вони почали розвиватись в зворотному напрямку. Всі стали завидющими, загребущими, як у мене на дачі сусіди. У людей зникло терпіння, надійність, порядність, людяність. Люди, ніби зіскочили з верхньої планки на нижню і стали бігти туди – звідки прибігли – в джунглі. Їхні інстинкти раптово помінялись. А таке може бути тільки перед кінцем світу. Отож, схаменіться, брати мої. Пожалійте дітей своїх.

Не накликайте на їх і на себе гнів Божий.


ДРУГА ПРИГОДА СОЛДАТА

Після того як солдат украв гроші, він пішов далі. Ото іде він тай іде, аж дивиться біля воріт гарнесенька жіночка стоїть.

І, маючи вже гроші, його потягнуло на романтичні подвиги. Він підійшов ближче до жіночки і питає:

– А чи не підкажете ви мені, гадзине, у кого б тут можна було заночувати?

– Якщо не на довго, то і в мене можна було б,– і завела його в хату, в якій на печі сидів її чоловік і грав на гітарі старинні романси. Солдат до тітки:

– Даси? – ну сама розумієш що... то дам триста крб.

В той час це вже було ціле багатство і жінка погодилась.

– Дам, як чоловік вийде поратись...

– Е ні. Так не буде. Я заплачу тобі тільки в тому випадку, як ти даси прямо зараз і щоб чоловік грав на печі на гітарі. Ну то як, згодна?

– Згодна,– і до чоловіка,– гей ти, чоловіче, а чи не зміг би ти нам із солдатиком заграти щось таке веселеньке, щоб аж душа сама застрибала.

– А чому б і ні?

Ото чоловік грає на печі, а солдат його жінку тішить.

«Відтанцювали», як годиться, солдат дав жінці триста крб і пішов разом з її чоловіком до церкви, бо якраз в той день була неділя і в церкві правилось. Стоїть солдат і дивиться як чоловік Богу молиться і так йому стало смішно, що він ледве не на всю церкву почав сміятись. Чоловік це помітив і почав солдата злегка соромити:

– Чому це тобі так смішно, та ще й у Божому храмі? Гріх, мов!– Та як пригадаю як я одного разу чужу жінку теє – того.., а її чоловік на печі на гітарі грав «Калинку-малинку», так сміх і досі бере, а як згадаю, що за той танець я тій жінці віддав триста гривень, то аж плакати хочеться.

Чоловік догадався, про що йшла мова і коли кінчилась служба, то запросив до дому попа (піп був родичем), гукнув жінку і, дивлячись на попа, запитав:

– А, скажіть бо ви, пане-отче, скільки б ви дали чужій жінці за ті… послуги, щоб вона вам віддалась?

– Ну десь гривень п’ятнадцять-двадцять в залежності від її чарівності.

– Ну, а якщо з музикою?

– Ну і музикантам гривень по десять кожному.

А судді за те, що той розсудить?

– І судді десятку, як мінімум.

Тоді чоловік подивився на жінку і тихо промовив:

– Ти все чула? Так от, гони десять крб мені, десять крб. віддай попові, двадцять візьми собі, а решту поверни солдату.

Взяв гроші солдат, подякував чоловіку за його благородний поступок, і пішов далі.

– А мораль?

– А хіба люди говорять про мораль там, де йде мова про гроші? Отож, передчасно не радійте.


ТРЕТЯ ПРИГОДА СОЛДАТА

Ото йде солдат далі, аж дивиться, а назустріч їде графиня і до нього:

– Гей солдатику, якщо зможеш мене разів десять підряд теє – того, ну сам розумієш, то отримаєш сто крб, а якщо ні, то віддаси мені стільки ж.

– Гаразд,– сказав солдат і приступив до роботи. А коли він поставив дев’ять і вже мав поставить десяту, як графиня рукою взяла і закрила ворота своєї квіточки, щоб солдат не виграв.

Солдат не розгубився і направив вище, в десятку…

Графиня запротестувала, що солдат, мов програв, а виграла вона. Вирішили піти до графа, щоб той розсудив. Солдат і розповів все, як було.

Ми з графинею засперечались, – почав солдат,– що одною стрілою за раз я зможу збити десять яблук, і я їх збив, але трапилось так, що одне яблуко з десяти – зачепилось за гілляку і зависло на ній. От і виникла суперечка, хто з нас виграв парі, я чи графиня?

– Звісно, що виграв ти, солдате.

Солдат подякував графові. Графиня віддала йому сто крб і вирішила, щоб там не сталось – відіграти свої гроші і «підписує»

з солдатом нову угоду:

– Так от, солдатику, я пропоную тобі ще раз відзначитись.

Якщо і в цей раз з відстані п’яти метрів ти влучиш сам знаєш куди, то я тобі даю 200 крб, а якщо ні, то ти мені стільки ж. Солдат не став сперечатися і так як вона відкрила свою «мишень», він тут же взяв її на мушку... Проте, графиня як і в першому випадку закрила мишень рукою і солдату більше нічого не залишалось, як взять азимут чуть вище... І знову графиня стала стверджувати, що солдат програв, і знову пішли до графа. Солдат знову розповів графові все як було, що ми з графинею знову засперечались, що я проїду на необ’їздженому жеребчику у ворота, а вона сказала, що я, мов не зумію, але як тільки я наблизився на

Відгуки про книгу Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: