Кропива - Валентин Олександрович Кудрицький
ПОЛКОВНИК І ДРУЖИНА
Полковник якось запитує у дружини:
– Слухай, моя дорогенька, любов – це робота чи задоволення?
– Якби це була робота, то ти б давно вже прислав взвод вояків або, принаймі, хоч одного свого ад’ютанта.
ДВА ОДЕСИТИ
Зустрічаються два одесити:
– Слухай, Рабинович, чому ти не поїхав у Ізраїль?
– А чого мені туди їхати? Мені і тут недобре.
1990 р.
ПЕРЕД ВИБОРАМИ
Перед президентськими виборами пан Янукович пообіцяв, що якщо його виберуть Президентом України, то на Україні знову буде 53 мільйони населення, як і раніше.
– Звідки ж вони візьмуться, якщо зараз всього 46? – запитали виборці.
– От як виберете, тоді і взнаєте...
6.2.2010 р.
ТРОХИ БОЮСЬ
У одесита запитали:
– Як ви відноситесь до Радянської влади?
– Як до дружини.
– Не зовсім зрозуміло.
– Трохи боюсь, трохи люблю, трохи лаю, трохи хвалю, але хочу іншу.
КОРОСТА ТА ГЕМОРОЙ
У Рабиновича запитали, яка хвороба йому більше всього подобається?
– Короста: чешеш і ще хочеться.
– А яка і ще?
– Геморой. Ні собі подивитися, ні людям показати.
ЛЮБИМА КОМАНДА
На стадіоні кореспондент з магнітофоном бере інтерв’ю в уболівальників. Підійшли до першого:
– Ваша любима команда?
– Спартак,– відповів хлопчина.
Потім підійшли до дівчини:
– А у вас?
– Динамо.
– Добре! – сказав кореспондент.
– А у вас? – запитав у генерала.
– Моя любима команда: Струнко!
МОГИЛА НА ЦВИНТАРІ
На якій написано: ТУТ ПОХОВАНО ДВОЄ:
Муж, дружина. Брат, сестра. Батько і дочка.
Попробуйде подумати, чи може таке бути і скільки людей було поховано насправді в могилі?
В МІЛІЦІЇ ДО ЗАТРИМАНОГО
– Де, коли і якого дідька ви народились?
1975 р.
ПРИГОДИ СОЛДАТА
Іде солдат із 25-річної царської служби, а їсти хочеться, аж душа болить. Заходить до однієї бабусі і просить чого-небуть поїсти. А бабка була дуже жадібна і почала прибіднятися, що сама, мов, голодна і т.д. Але ж солдата не обдуриш, він же по запаху відчував, що в печі смажиться смакотятина. Ото, як бабка пішла порати корову, то він тут же дістав з печі сковороду, забрав двох зажарених гусаків в мішок, а на їх місце поклав свої старі кирзові чоботи. Ось і бабка зайшла в хату і питає у солдата:
– Ти, солдатику, багато по світу ходив, багато чого бачив, так от і розказав би, що нового в світі?
– Та що, бабко, розповідати. Скрізь така несправедливість. Є люди настільки багаті, що в їх аж з горла преться, а вони краще викинуть собакам, а ніж поділяться з добрими людьми, за що їх грабують, а іноді, навіть, убивають. Ось зовсім недавно був такий цікавий випадок, що аж розповідати якось незручно. Факт той, що Гусинський із Сковородинського попав у Торбинський, а Чоботинський попав на Сковородинський, а Солдатинський з’їв Гусинського. Поклонився бабці за її «щедру» душу і пішов, як тоді говорили – во своясі.
Та щойно солдат вийшов з хати, як тут і чоловік приїхав з базару і жінка розповіла все, що чула від солдата.
– Ех, макуха ти макуха,– вилаявся чоловік. А ти подивись у піч. І тут бабка зрозуміла все, про що говорив солдат, та було вже запізно. Отож, дивіться, люди добрі, та не будьте жадібними, і нікому не вірте, хто говорить, що той «хто скуп, той не глуп», бо і вам таке буде.
А як солдат вийшов від бабусі, то й питає в людей, які йому зустрілись, чи не могли б ті підсказати, де тут можна золоту куп’юру розміняти?
– А ти, солдатику, сходив би до баби Одарки, вона щойно корову продала, ген її господа, можливо і розміняє.
Прийшов солдат до баби Одарки та й запитує:
– Тітонько, у вас можна заночувати?
– У мене, солдатику, всього одне ліжко. Та ладно вже, ляжу я на печі, а ти лягай на ліжко.
– Красно вам дзінькую, тітонько, за вашу добру душу, але, чи не могли б ви мені підсказати, де мені можна положити п’ятак, щоб ніхто не вкрав.
– Поклади на столі і ніхто не вкраде.
Ото полягали вони, аж чує солдат, що тітонька вже хропе, і тут же до бабки голосно:
– А мій п’ятак ніхто не вкраде?
– Ніхто не вкраде. Так що спи, спи спокійно, солдатику. Але, як бабка починала хропіти, солдат знову переривав їй сон і кожен раз запитував: чи ніхто не вкраде п’ятака. А коли бабці набридло відповідати на одне і те саме риторичне питання, то вона вже не стрималась і сказала відверто:
– Чого ти так переживаєш за свого п’ятака? У мене он за образами лежить триста злотих і то я не переживаю.
А коли вже солдат узнав, де в бабки гроші, то вже і сам не спить, жде щоб бабка як хутчіше заснула. А як почув, що бабка