Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Альба незабаром прийшла, щоб допомогти мені освіжитися і привести себе до ладу з дороги.

Ванна справді захоплювала: вона була з мармуру. У нашому замку та й у палаці Його Величності мені виділяли тільки великі дерев'яні балії. А тут така розкіш. Водопровід викликав у мене багато питань, але ставити їх Альбі я не наважилася. Дівчина набрала мені води, додала ароматичних солей, пелюстки троянд. На столику поряд розклала гребінці, шпильки, якісь баночки та ароматизоване мило.

Альба не поспішала розмовляти зі мною. Робила все швидко, звично та мовчки. А я перебувала у прострації. Здавалося, що все відбувається не зі мною, а я ніби спостерігаю збоку.

Після водних процедур, Альба спритно зробила мені зачіску, допомогла переодягнутися в довгу сукню зі складним корсетом і повідомила, що мене запрошують на обід. Я приречено кивнула, але коридорами палацу йшла з рівною спиною і гордовито піднятим підборіддям. Не личить майбутній герцогині ходити з опущеною головою.

Альба вела мене до малої їдальні. Велику зараз оздоблювали для завтрашнього святкування. Коридорами гасали слуги, а побачивши мене шанобливо вклонялись. Я не особливо звертала на них увагу.

У їдальні мені виділили місце праворуч від герцога. За столом вже перебували знайомі мені чоловіки: Назаріо Бруно та Орсіно. Присутні ввічливо підвелися, вітаючи мене, потім сіли та продовжили розмову:

- І що ви думаєте, лорд? Невже Торгнір наважиться оголосити війну? - питав сінешаль герцога, накладаючи у свою тарілку качину ніжку. Клемент пригладив тонку борідку:

- На кордоні з Йольном, так званими спірними землями, вже стоїть армія. 

- Колишній король також виводив туди війська, і не раз, - зневажливо відмахнувся Орсіно. - Тільки щоб налякати. Зараз для Мілаїри в Йольні немає потреби.

- Загроза війни нависла над Ольдовією і це однозначно, - рішуче сказав герцог, збираючи на вилку кілька горошин.

Я з цікавістю прислухалася до їхньої розмови, не забуваючи вдавати, що мене більше турбує салат, ніж політична ситуація. Мені хотілося запитати, а як же "Пакт про ненапад", який уклали дев'ять років тому колишній король Мілаїри та теперішній король Ольдовії. Невже новий володар Мілаїри – Торгнір Гунар просто так переступить через мирний договір?

За мене про пакт нагадав Орсіно:

- Між Ольдовією та Мілаїрою підписано пакт. Торгнір не ризикне його порушити.

- Ви не враховуєте деяких деталей, - похитав головою Назаріо Бруно. – Торгнір отруїв власного батька, бажаючи сісти на трон. Те, що його зупинить якийсь пакт дуже спірне питання. На додаток до цього, як ви пам'ятаєте, Мілаїра п'ять років тому уклала союз з островами Хасло, а в них ледь скінчилася війна з Джастаною, давнім союзником Ольдовії. Хасло і Джастана не дійшли згоди по територіях, отже остров'яни з радістю підтримають Мілаїру, щоб завдати неприємностей своїм ворогам.

- У Мілаїрі зараз і своїх проблем вистачає, - вже не так упевнено, але вперто промовив сінешаль. - З приходом до влади Торгніра він розпустив Раду знаті та ввів цілу низку нових законів. Та за таких умов їм загрожує громадянська війна!

- Дуже шкода, що вони вирізали всіх Ольдовських шпигунів. Оттавіо де Фіцваль за останні десять років зміг організувати неймовірну шпигунську мережу в Мілаїрі, - з гордістю сказав Клемент. Але я знала, що приводу для гордості більше немає. Усю горезвісну мережу було вирізано під корінь вже за місяць після сходження на престол Торгніра Гунара. І також я знала, що велику роль у цьому відіграв не король, а...

- Асгейр Гунар, - похмуро вимовив констебль. Він відклав виделку, склав руки в замок, уперши лікті об стільницю і поклав на них підборіддя. - Ось реальна причина, з якої Мілаїра може піти на Ольдовію війною.

- Припини, Назаріо, - відмахнувся Клемент. - Хлопчик пробув у полоні в Оттавіо майже два роки. Ми навіть їздили дивитися на нього, ти пам'ятаєш, яким він був жалюгідним? Якби мій брат повернувся з такого ганебного полону, я б убив його сам. Королівство не напало на Ольдовію, коли принца катували, а його солдатів вбивали. Коли ж він втік як щур, думаєш, нападуть?

Я затамувала подих і подивилася на Назаріо. По чоловіку було видно, що в нього зовсім інші думки з цього приводу, але він утримався від їхнього висловлювання.

Про полоненого третього принца Мілаїри знала вся аристократія Ольдовії. Навіть мій батько з братом їздили поглянути на Асгейра, якого тримав у клітці генерал Оттавіо де Фіцваль. Батько повернувся з поїздки натхненний і сповнений гордості за Ольдовію, весь вечір розповідав нам про те, що йому випала можливість тицьнути розпеченим прутом ворожого капітана. Асгейр очолював кілька операцій на островах Хасло, а крім цього спритно відбив напад армії Ольдовії в Йольні, відсунувши кордон територій на тридцять кілометрів углиб Ольдовії.

Брат після відвідування володінь Оттавіо був не таким радісним. Він підтакував батькові, натягнуто посміхався, але погляд його все частіше йшов углиб себе. Я ледве дочекалася закінчення вечері, щоб схопити брата за руку і потягнути до парку. Там, схопившись за голову руками й дивлячись перед собою незрячим поглядом, хлопець розповів, що ніколи раніше не бачив таких людей. Не змогла б звичайна людина пережити все, що впало на плечі мілаїрського капітана і не збожеволіти. А можливо, він і з'їхав з глузду, бо найбільше брата приголомшив його погляд. Це були очі звіра, побитого, загнаного, але не зламаного, готового вчепитися іклами в будь-яку можливість вижити й звільнитися.