Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

- Ти покажеш мені її?

– Вам? - навіть відхитнулася від мене Альба. Я надала обличчю пихатого виразу, і дівчина, похнюпившись, перепитала: - У сенсі, коли б вам хотілося оглянути її?

- Зараз, - знизала я плечима, відвертаючись до дзеркала і піднімаючи руки, щоб покоївці було простіше надіти на мене корсет. - Ми все одно зберемося швидше, ніж треба було. До початку церемонії залишається дві години. А з твоїх розповідей, я зробила висновок, що герцог не надто на мене чекає.

З ростового дзеркала на мене дивилася гарна вісімнадцятирічна дівчина. Моє волосся, яке Альба зібрала в зачіску, було неприродного темно-сірого кольору. Іноді я здавалася сивою, але такий колір дістався мені від народження. Мою зовнішність він нітрохи не псував і не старив миле личко з ідеальними рисами. Мама завжди вважала, що такою красою я пішла в неї. Але моя тітонька, батькова сестра, говорила протилежне: "як добре, що ти народилася красунею на відміну від твоєї матері, Сандро. Видно, що в наш рід". Відмінною особливістю в моїй зовнішності сама я вважала очі – великі, яскраві, світло-сірі, наче срібні. Нині покійний чоловік моєї тітоньки жартував, що мої очі це уламки дзеркала, яке впустила матінка, поки, стоячи наді мною, намагалася знайти подібності між нами. Можливо, надалі вона не виявляла до мене любові через ці шпильки родичів.

А я була іншою не лише через зовнішність, а й через світогляд.