Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

Особливої ​​любові до своїх батьків я не мала. Вони не носилися зі мною як із братом, не підтримували моїх поглядів. Ми були надто різними людьми, далекими. Але все ж таки, я ні чого не потребувала, виросла в палаці, і здобула освіту. Тому я не хотіла їм зла. Більше того, знала, що одній маленькій графині не впоратися із системою, яка панує в Ольдовії.

Вирішивши, що обмін люб'язностями завершено, герцог кивнув моїй матінці:

- Папери та винагороду вам видасть мій сінешаль - Орсіно.

Після цього чоловік розвернувся і подався до палацу.

Я тільки зітхнула. Сінешаль представив мені констебля – Назаріо Бруно та головну покоївку – Альбу. Обидва дивилися на мене непривітно, але водночас схилилися в шанобливих поклонах.

Мати повели в кабінет Орсіно, а мене Альба проводила в мої покої, куди слуги вже доставляли речі.

Матінка вирушила у зворотний шлях через пару годин. Вона зайшла до мене попрощатися, сказала пару напутніх слів і поїхала.

Я проводжала її поглядом із вікна моєї спальні. Ось зачинили різьблені ворота, і карети вирушили назад, на південь, у володіння графа Хоствогського. А я залишилася зовсім одна в найкрасивішому, але від того не менш холодному і чужому мені палаці.

Тільки зараз я справді усвідомила, що прибула до чужого дому, де немає звичних мені слуг, няньок, які ростили мене. Навіть жерці тут будуть інші, хоч і служать тому ж богові. Мене охопили раптові гіркота та страх, ставши в горлі комом.

Але мені вдалося не розплакатися.