Володарка останньої фортеці - Анна Ліє Кейн

- Якщо герцог буде дарувати тобі прикраси, наприклад сережки, проси в комплект кольє або кільце. Щось одне з цього носи, а друге – відправляй додому, – повторювала матінка, нервово смикаючи в руках віяло. Все це вона вже говорила мені, і перед від'їздом із графства, і під час шляху. - Тобі необхідно здружитися з головною покоївкою та констеблем. Ці люди керують замком. Сандро, ти слухаєш мене?

- Звичайно, матінко, - я схиляла голову на знак згоди, а сама знову поринала в думки. До таких діалогів я звикла за своє життя.

Мій вісімнадцятий день народження я зустріла в дорозі до Вомон-ле-Тіссен. Він був три дні тому і тепер за мірками Ольдовії я вважалася повнолітньою, придатною до шлюбу та народження дітей. Зазвичай дівчат видавали заміж від вісімнадцяти до двадцяти років. Якщо дівчина засиджувалась у дівках після двадцяти, це вважалося непристойним. Пари формувалися набагато раніше. У містах звичайні жителі одружувалися й в шістнадцять, а в селах багато хто обходився без офіційного розпису взагалі. У знаті ж шлюби укладали задовго до повноліття, але папери підписували після.

- ...І тільки коли ти народиш сина. Чуєш, Сандро, сина! - продовжувала моя супутниця. Я обернулася до неї:

- У герцога є син. Ким він мені буде?

- Ш-ш-ш!

Я навіть сіпнулася від того обурення, яке майнуло в очах матінки. Але вона опустила занесену для удару руку, передумавши:

- Не смій навіть питати про це герцога! Його світлість став батьком одинадцять років тому, тоді він був одружений зі своєю кузиною. Але його син... Не обдарований Ділом. І лорд де Валуа вважає сина своєю ганьбою. Я навіть не знаю де він приховує його. Але ти питати не смій! Тобі треба народити здорового хлопчика. Ти сильна, розумна дівчина. Утримайся від катання на коні, від читання та від частого прийняття ванни. І частіше запрошуй герцога до своєї опочивальні!

- Добре, матінко, - повернула я собі образ покірної дівчинки й опустила очі.

Мама залишилася незадоволена моєю відповіддю і тільки набрала повітря для нових вчень, як карета зупинилася. Почулися кроки людей, які стрибали з козел.

- Міледі, ми прибули, - гукнув нас Паоло - сінешаль мого батька. Він їхав з нами як супровід, тому що граф Хоствогський захворів.

За розмовами та роздумами я навіть не помітила момент, коли ми в'їхали в замок. Зараз у відчинені двері я побачила великий двір, вимощену каменем дорогу до парадного входу палацу і слуг, що спускаються на зустріч. Наші слуги вивантажували з карети мої речі.

Подавши руку сенешалю, я вибралася з екіпажу, зачаровано оглядаючись. За нашою каретою зачиняли чудернацькі різьблені ворота. Металеві прути були прикрашені кутими плоскими фігурами дерев та лісових тварин.

До парадного входу вели невеликі сходи з темно-сірого каменю і кам'яні поручні з левами, що сиділи на них.

З великих парадних дверей, у два людські зрости, вийшли четверо і стали поважно спускатися.

У першому чоловікові я впізнала свого нареченого Клемента де Валуа. Повний чоловік, з рідким темним волоссям і карими очима йшов попереду. На його круглому обличчі виділявся кривий ніс і козляча борідка, доповнена тонкими вусами.

За ним ступав чоловік приблизно того ж віку, як і герцог. Він виглядав як типовий Ольдовієць: середній зріст, темне коротке волосся, гладко виголене обличчя.

Третій чоловік був вищим, ширшим у плечах, і молодшим за попередніх на десяток років. Його обличчя обрамляло темне волосся з легкою сивиною, бакенбарди та акуратна сива борода. У його твердій ході вгадувався колишній військовий.

Герцог теж служив і навіть мав звання полковника, але від цього не залишилося й сліду.

Останньою була жінка. На вигляд їй було трохи більше двадцяти. У неї було темне волосся з фіолетовим відливом, сіро-блакитні очі, овальне миловидне обличчя.

Коли лорд підійшов ближче і зупинився на великій відстані, ми з матінкою присіли в реверансах. Паоло вклонився, заклавши одну руку за спину.

- Ласкаво просимо до Вомон-ле-Тіссен, - сказав герцог і я, випроставшись, обдарувала його милою посмішкою:

- Дякую, мій лорде. Я з нетерпінням чекала на зустріч.

- Чи подобається вам замок, леді? - продовжив розмову ні про що чоловік, хоча було видно, що особливого ентузіазму в нього це дійство не викликає. Але за правилами гарного тону варто було розтягнути спілкування хоча б до шести реплік.

- Він чудовий. Я з нетерпінням чекаю на можливість оглянути палац та його околиці.

- Чи добре ви дісталися?

- Дорога зайняла більше часу, ніж ми розраховували, мій лорде, але мене підтримувала думка про зустріч з вами, - я продовжувала так само мило посміхатися і скромно опускати очі. І чула матусине схвальне сопіння поруч.

А що я ще могла сказати? Що не хотіла їхати до старого та страшного герцога? Що не хочу виходити заміж, а натомість бажаю сама розпоряджатися своєю долею?

Від моєї правди нікому краще не буде. Герцог багатий і знаний, він здатний осадити в багнюку і мене і весь мій рід, якщо я хоч виглядом висловлю невдоволення. Матінка мене явно не похвалить, а батько від таких заяв може й не одужати.