Повзе змія - Андрій Анатолійович Кокотюха
Машину Руслана знайшли сорок хвилин тому на околиці міста. «Опель» заїхав на тротуар і «поцілував» передком ліхтарний стовп. Ліхтарі на околиці давно світилися через раз, а деякі вулиці взагалі залишалися темними. Саме на цій вулиці сиротою світився єдиний ліхтар, саме в нього і впилялося авто. Коли це трапилося, міліція саме зараз намагається з’ясувати. У салоні нікого не було. Машину, що вдарилась у стовп, виявив пенсіонер Савчук, що мешкає в будинку навпроти і завжди піднімається о шостій ранку — своїх армійських звичок старий відставник не змінює. Побачивши непорядок, він подзвонив на «нуль два». Єдиною цінною знахідкою після огляду місця події і обшуку салону стала барсетка з натуральної шкіри. Окрім різних паперів, там лежали водійські права та документи на машину. Слідів крові в салоні не знайшли, та Аллу це мало втішило. Адже чоловіка вдома не було.
Старший лейтенант Мулик зробив для себе один висновок: зникає бізнесмен, потім знаходять його розбиту машину. Той, хто сидів за кермом, вочевидь, не впорався з керуванням. Висновок про технічний стан машини експерти зроблять іще не скоро, але навіть стороння людина скаже — зникнення президента фірми напряму пов’язане з аварією його авта. Підприємці в нас просто так не зникають, їхніх побитих машин просто так на околицях не знаходять. Тим більше, права лишилися в салоні. Хіба людина з доброго дива покине свої водійські права?
Тому Мулик з благословення начальства передав черговому з УБОЗу про викрадення людини з метою викупу.
Тому розібратися з випадком Микитенка доручили майорові Калиті.
Опери лише почали збирати інформацію, складаючи список знайомих і партнерів президента фірми «Евеко», коли стало відомо про крадіжку з Микитенкового офісу. Фірма торгувала в основному комп’ютерами, а також іншою оргтехнікою. Крім того, спеціалізувалася на ремонті. Зірок Микитенко з неба не хапав, але фінансовий стан справ виглядав досить задовільним, можна регулярно виплачувати платню нечисленному персоналу. Та великих капіталів там однозначно не водилося, і невідомо, на яку суму розраховували ймовірні викрадачі бізнесмена. Справу про крадіжку об'єднали зі справою про зникнення Руслана Микитенка. Після цього Калита як старший оперативно-розшукової групи вирішив означити коло підозрюваних. До зникнення безперечно причетні люди, знайомі зі станом справ на фірмі. Варто заодно перевірити ці самі справи.
І тут — чергове відкриття. Більшість комп’ютерів, що зберігалися в кімнаті-сховищі, виявилися не новими. Хоча відповідна технічна документація була на кожен. Куц підтвердив: фірма купувала вживану техніку, так само продавала її тим, хто не мав змоги купити найновішу «нульову». За бажанням замовника комп’ютери модернізували. З цього «Евеко» мала не надто великий, зате стабільний і гарантований прибуток. Майор Калита, не найгірший убозівський опер, вирішив про всяк випадок перевірити джерело надходження комп’ютерів на склад фірми.
І несподівано проклюнувся перший реальний слід. Виявляється, частина «беушної» техніки, зачиненої за броньованими дверима складу, перебуває у розшуку і значиться у списках викраденого.
Від нового року напади озброєних грабіжників на офіси солідних фірм стали досить звичним явищем. Протягом лише двох останніх тижнів було пограбовано невеличку поліграфічну компанію «Драко», викрадено шість комп’ютерів, два новеньких факсових апарати, копіювальну машину, два лазерних принтери і сканер. Двох сторожів убито пострілами в голову з пістолета Марголіна. Технічна документація, ясна річ, зникла, але поліграфісти — народ затятий, тому переписали всі дані про техніку, в тому числі номери, на окремі дискети. Список викраденого з «Драко» за більшістю позицій збігався з наявними одиницями техніки на сховищі «Евеко».
Віце-президент фірми, двадцятитрирічний Віктор Куц, перелякався не на жарт, коли його, одного з потерпілих, загребли в УБОЗ, вдягли наручники, завели в камеру і звеліли розповісти, хто брав участь у нападі на «Драко» та подвійному вбивстві.
— Для чого стріляти, відморозки довбані? — кричав майор Калита, роблячи страшне обличчя. — Вас же, суки, явно більше було, просто дайте по головах, зв’яжіть, коли вже сверблять руки — по ногах шмаляйте! Ні, вони тепер усі грамотні, вони відразу в голову цілять!
— Ми тут ні до чого! — репетував у відповідь напуджений Куц, чітко уявивши для себе перспективу опинитися за ґратами, причому — ні за що, виключно через ментівську забаганку. — Ми нічого не робили!
— «Ви» — це хто? Ти з Русланом чи інша братва?
— Яка братва, па-ане майо-ор!
— Ти не панькайся тут, громадянине Куц, не панькайся. З такими, як ви, у нас розмова одна. Тому колися краще, немає в тебе вибору.
— Мені немає в чому колотися! — Вітька Куц, у якого ще зранку була коханка, відчув сльози на щоках, захлюпав носом, став гидким сам собі. — Я нікого не вбивав!
— А що ти робив? Звідки тоді у вас крадені компи?
— Купили! Купили ми їх!
— У кого купили, як звати, адреса, телефон?
— Цим Руслан займався! Я знав, усі знали, але ці справи Микита сам вів, особисто!
За десять хвилин оперативники вислухали цікаву історію. Колишні однокласники вирішили закрутити невеличкий власний бізнес. Але вони не єдині в Слобожанську, хто продавав комп'ютери і надавав різні технічні послуги. За кілька тижнів до нового року Руслан Микитенко поставив Куца до відома: відтепер вони будуть скуповувати техніку менше, ніж за половину її реальної вартості. Партії невеличкі, розрахунок готівкою, а реалізувати все це вони зможуть без проблем. Адже можна призначати ціни нижчі, аніж будь-хто інший. Нехай навіть на десять чи двадцять баксів, але — реально нижчі. Від партнера Микита так само не приховував походження цього товару — він крадений. Тому бухгалтерці доведеться трошки напружитися, аби легалізувати покупки в документах, котрі регулярно перевіряє податкова. Куц переконував убозівців, що не хотів мати з усім цим справу, валив усе на Микитенка, та операм мало в таке вірилося. Після всього, що вони почули, вимальовувалася перспективна версія.
