Зарубіжний детектив - Агата Крісті

— Пхе! Ви ж бо, здається, не віслюк?! Містер Кремер шкодує, що підозрював ваших співробітників у вбивстві. Якщо ви сядете й заспокоїтесь, він сам про це вам скаже.

— Я не збираюся ні перед ким вибачатися! — вигукнув Кремер. Він обернувсь, переконався, що червоне шкіряне крісло на місці, й сів. — Кожен, хто приховує відомі йому факти…

— Помовчте! — урвав його Вулф. — Якщо вам, джентльмени, кортить сваритися — то ваша річ, тільки робіть це не в моєму кабінеті. Я хочу з'ясувати обставини, а не заплутати їх. Я люблю дивитися співрозмовникам в очі, містере Регг. Сядьте.

— З'ясувати? Як?

— Сядьте, і я все вам розкажу.

Але Регг не сідав. Він глипнув на Кремера, вшанував своїм поглядом навіть мене, як ото полководець, що, оцінюючи поле битви, поглядає на свої фланги. Ця історія йому, звичайно, вельми не подобалась, і все ж він сів.

Вулф підніс руку.

— По суті, — почав він, — обставини не такі вже й заплутані. Всі ми бажаємо одного й того самого. Я прагну виконати свої зобов'язання. Ви, містере Регг, хочете почути заяву про те, що ваші люди непричетні до вбивства, а ви, містере Кремер, — знайти й притягти до відповідальності вбивцю Морріса Елтхауза. Простішого не буває. Ви, містере Регг, зараз віддасте містерові Кремеру кулю, яка лежить у вашій кишені, і скажете йому, де її взяли. Ви, містере Кремер, з'ясуєте, чи це та куля, котра вилетіла з револьвера, знайденого сьогодні в квартирі Сари Дакос, і разом з іншими речовими доказами, що їх, без сумніву, ваші люди тепер шукають, вона розв'яже ваші проблеми. Немає…

— Я не сказав, що в мене є куля!

— Пусте! Раджу вам трохи заспокоїтися, містере Регг. Містер Кремер має всі підстави гадати, що ви володієте незаперечним речовим доказом у справі з убивством, яка належить до його юрисдикції. Згідно із законом штату Нью-Йорк він має цілковите право обшукати вас — тут і зараз же. І він знайде те, що йому потрібно. Чи не так, містере Кремер?

— Так.

— Проте, — звернувся Вулф знов до Perra, — потреби в цьому нема. У вас є голова на в'язах. Адже очевидно, що передати містерові Кремеру кулю вигідно і вам, і вашому бюро.

— Чорта пухлого це мені вигідно! — відказав Регг. — Щоб хтось із моїх людей попав свідком на суд і під присягою заявив, нібито був у квартирі і взяв кулю?! Чорта пухлого!

Вулф похитав головою:

— Ні. Це вам не загрожує. Ви скажете містерові Кремеру приватно, звідки у вас куля, а хтось із його людей виступить на суді і під присягою заявить, що це він знайшов її в квартирі Елтхауза. І тоді…

— Мої люди — не клятвопорушники! — вигукнув Кремер.

— Дурниці! Наша розмова не записується. Ви повірите містерові Реггу, якщо він дасть вам кулю і сканує, що її знайшли на підлозі в квартирі Морріса Елтхауза близько одинадцятої вечора в п'ятницю двадцятого листопада?

— Так.

— Тоді прибережіть свої пишні фрази для іншої аудиторії, яка належно їх оцінить. Тут перед вами не простодушні невігласи. Я не думаю…

— Не такі вже й пишні фрази, — перебив його Регг. — Чи не станеться так, що містер Кремер сам піде на суд і скаже, де взяв кулю насправді? І тоді й мене попросять на суд.

Вулф кивнув головою:

— Маєте рацію. Може статися й таке. Але містер Кремер цього не зробить. Якщо він це зробить, мене теж потягнуть на суд, і містера Гудвіна також, і тоді куди ширша аудиторія, ніж тут, довідається про те, як було знайдено вбивцю Морріса Елтхауза після того, як поліція і районна прокуратура марно згаяли на розслідування два місяці. Ні, містер Кремер цього не зробить.

— Будьте ви прокляті! — вилаявся Кремер. — Обидва.

Вулф поглянув на годинник.

— Мені пора вечеряти, джентльмени. Я сказав усе, що хотів сказати, і виконав своє зобов'язання. То ви бажаєте залагодити цю справу чи впиратиметесь, як віслюки, далі? Коли так, то домовляйтеся собі в іншому місці.

Регг звів очі на Кремера.

— Вас влаштовує така пропозиція?

Погляди фебеерівця і поліцейського зустрілися.

— Влаштовує, — нарешті відповів Кремер. — А вас?

— Мене теж. Револьвер при вас?

— Так. — Кремер повернувся до Вулфа: — Ви сказали, що після розмови з Реггом, я зможу розпитати Гудвіна. Я цього не робитиму. Може, пізніше, якщо в нас несподівано виникнуть ускладнення. Однаково він нічого певного не скаже, ну його к бісу. — Тоді до Perra: — Справа за вами.

Регг сягнув рукою до кишені й дістав невеличку пластикову капсулу. Потім підвівся й ступив крок уперед.

— Цю кулю, — промовив він, — знайшли на підлозі в квартирі Морріса Елтхауза, у вітальні, близько одинадцятої години вечора в п'ятницю двадцятого листопада. Тепер вона ваша. Я ніколи її не бачив.

Кремер теж устав, узяв капсулу й відкрутив її. Куля випала йому на долоню. Інспектор уважно оглянув її і вкинув назад до капсули.

— Чорт, а ви масте рацію! — сказав він. — Це моя куля.

15

Через три дні, у понеділок близько сьомої вечора, ми з Вулфом сиділи в кабінеті і обговорювали список витрат, які мали намір віднести на рахунок місіс Бранер. Я вважав це питання другорядним, одначе принциповим. Коли ми дійшли до ленчу в Рустермана, Вулф рішуче заявив, що вартість ленчу справедливо буде віднести на рахунок клієнтки — адже ми, мовляв, влаштували його у зв'язку зі справою місіс Бранер, і хоч у тому ресторані грошей з нас не беруть, це ще не означає, що нас там годують безплатно; просто це форма подяки за послуги, які Вулф робив їм колись і робить досі. Та я додержувався іншої думки. Щодо послуг давніх, говорив я, то це справа минулого, а щодо послуг теперішніх, то Вулф їх однаково робитиме, навіть якби я та місіс Бранер пішли тоді на ленч до кав'ярні-автомата.

— Я розумію, ваше матеріальне становище нелегке, — правив я. — Та навіть якщо ви доведете розмір гонорару до межі й додасте, скажімо, ще сотню тисяч доларів, цього нам до кінця року все одно не вистачить, і вже на День праці[12] чи принаймні на День подяки[13] вам доведеться брати нову роботу, тож, здавалося б, закономірно витрушувати з цієї жінки кожен зайвий п'ятак. Але ж місіс Бранер була чудова клієнтка, і вам треба поставитись до неї особливо уважно, як і до мене — я ж бо вирішив з нею одружитись. До того ж у неї ціла купа інших витрат, а тепер ще матиме нові: місіс Бранер хоче найняти