Сніговик - Ю. Несбе
– Ну й діла, – пробурмотів Харрі, записуючи. – Про що ви ще розмовляли?
– Більше ні про що. Судячи з усього, він кудись поспішав. Просто подякував, і ми попрощалися.
– Є в тебе припущення, звідки він міг телефонувати?
– Ні. Але точно не з кабінету: акустика була якась дивна. Таке враження, що говорять з церкви чи печери, розумієш?
– Розумію. Дуже дякую, Матіасе. У разі чого ми тобі зателефонуємо.
– Радий допомогти, чим можу…
Закінчення Харрі не почув, поквапившись натиснути «відбій».
У кабінеті зібралася уся їхня невелика слідча група, на столі стояли чашки з кавою, наступна порція води закипала в чайнику, піджаки звисали зі спинок стільців. Скарре щойно повернувся з Бюгдьой та доповів про розмову з матір’ю Ідара Ветлесена. Та сказала, що ані про що й гадки не має, і взагалі це напевне страшна помилка.
Катрина зателефонувала асистентці Ветлесена, Боргхільд Муен, яка сказала приблизно те саме.
– Вранці допитаємо їх, якщо буде треба, – вирішив Харрі. – А зараз у нас більш серйозна проблема.
Усі троє подивилися на нього. Харрі розповів про свою розмову з Матіасом та прочитав на зворотному боці трамвайного квитка: «Карнадріоксид».
– Думаєш, він саме так скоював убивства? – запитав Гольм. – За допомогою паралізуючого препарату?
– Точно. Ось чому він ховає тіла, – втрутився Скарре. – Щоб ми не виявили речовину при розтині, інакше слід приведе до нього.
– Нам відомо тільки одне, – сказав Харрі. – В Ідара Ветлесена нервове виснаження. Якщо він і є Сніговик, то змінить модель поведінки.
– Питання в тому, на кого він полює у цей момент. – Катрина нервово пересмикнула плечима. – Хтось незабаром помре від цієї речовини.
Харрі потер підборіддя:
– Катрино, у тебе вже є роздруківка телефонних дзвінків Ветлесена?
– Так, є номери телефонів та імена. Ми з Боргхільд усе перевірили. Здебільшого це пацієнти. Було ще дві розмови з адвокатом Корном та розмова з Матіасом Лунн-Хельгесеном, про якого ти вже говорив. І ще один номер, зареєстрований на видавництво «Поппер».
– Роботи зараз у нас нема, – сказав Харрі. – Можемо, звісно, сидіти тут, пити каву та чухати порожні наші голови, а можемо розійтися по домівках та повернутися вранці з так само порожніми, але відпочилими головами.
Решта мовчки дивилася на нього.
– Я не жартую, – запевнив він. – Давайте додому, чорт з ним з усім!
Харрі зголосився підвезти Катрину до району Грюнерльокка, колишнього робочого кварталу. Там вона попросила висадити її біля старовинного чотириповерхового будинку на вулиці Сейльдуксгата.
– Де твоя квартира? – запитав він і нахилився до вікна.
– Третій поверх, ліворуч.
Він подивився на третій поверх. Усі вікна були темні. Занавісок він теж не побачив.
– Схоже, твого чоловіка немає вдома. Або, певне, він уже ліг спати.
– Може, й ліг. – Катрина наче й не збиралася виходити з машини. – Харрі!
Він поглянув на неї.
– Ти розумієш, що я мала на увазі, коли сказала, що питання в тому, на кого зараз Сніговик полює?
– Гадаю, що так, – відповів він.
– Те, що ми побачили на Фінньої, – це не просто вбивство випадкової людини, котра, як здалося вбивці, забагато знала. Воно було заздалегідь сплановане.
– Звідки ти взяла?
– Якщо навіть Рафто і натрапив на його слід, це теж було сплановано.
– Катрино…
– Зачекай. Рафто був найкращим слідчим відділу вбивств у всьому Бергені. Ти – найкращий в Осло. Він міг передбачити, що розслідування вбивства будеш вести саме ти, Харрі. Ось чому ти отримав цього листа. Я тільки хочу сказати, щоб ти був обережнішим.
– Ти що, намагаєшся мене налякати?
Вона знизала плечима:
– Якщо ти налякався, знаєш, що тобі треба робити?
– Ні.
Катрина відчинила дверцята:
– Тобі слід знайти іншу роботу.
Зачинивши за собою двері до квартири, Харрі став на порозі вітальні. Кімната виглядала наче після бомбардування. Місячне сяйво падало на якусь білу пляму на темній голій стіні. Він підійшов ближче. Це була вісімка, написана крейдою. Він підвів руку й помацав її. Мабуть, справа рук фахівця з грибків, але що вона означає? Можливо, якийсь код, припустімо, речовини, якою він мав обробити стіну.
Залишок ночі Харрі метався у ліжку, його мучили нічні жахи. Йому наснилося, що він міцно стискає зубами якусь тверду штукенцію і, щоб не задихнутися, змушений дихати крізь дірку в ній. На язиці він відчував смак мастила, металу та пороху. А потім у легенях зовсім не залишилося повітря, і тоді він виплюнув ту штуковину й побачив, що дихав він зовсім не через дуло пістолета, як йому здалося, а через дірку у вісімці. Звичайна вісімка: велике коло внизу, маленьке вгорі. Велике внизу, маленьке зверху. Мало-помалу у вісімки на маківці виросло третє, крихітне коло. Голова. Голова Сильвії Оттерсен. Вона намагалася розповісти йому, що сталося, але не могла. У неї був зашитий рот.
Коли Харрі прокинувся, очі в нього не хотіли розплющуватися, голова розколювалася, а на губах був присмак вапна та жовчі.
Розділ 16
День десятий. Керлінг
На Бюгдьой був пронизливий ранок. Аста Юханнесен, як зазвичай, рівно о восьмій зайшла до будівлі керлінг-клубу. Шанована сімдесятирічна вдова два рази на тиждень наводила тут порядок, особливо не перепрацьовуючи, тому що до маленького приватного клубу ходила лише купка людей, до того ж душових тут не було. Вона ввімкнула світло. На стіні висіли трофеї: дипломи, вимпели з написами латинською та старі чорно-білі фотографії вусатих чоловіків з поважними обличчями, одягнутих у твідові костюми. Асті вони здавалися дуже смішними: вони скидалися на мисливців на лисиць з британських телесеріалів про життя аристократів. Вона увійшла до грального залу і відчула, що там не так холодно, як завжди: мабуть, забули вимкнути термостат льодової доріжки. Отак електрику економлять. Аста Юханнесен натиснула на вимикач і, поки лампи денного світла миготіли, роздумуючи, розпочати їм роботу чи ні, начепила на ніс окуляри, щоб роздивитися показники. Так і є, термостат на досить високій позначці. Вона зробила холодніше.
Світло ламп відбивалося на сіруватому льоду. Окуляри в неї були для читання, і коли вона помітила нечітко окреслений предмет на другому кінці залу, окуляри довелося зняти. Очі повільно звикали. Людина? Вона не поспішала рушати льодовою доріжкою. Аста Юханнесен була не з лякливих, але її переслідувала нав’язлива думка: вона боялася, що впаде на цьому проклятому льоду та зламає шийку стегна. А тоді вже доведеться лежати на холоді, поки
