Чоловік сестри мною одержимий - Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська
Відкривши двері, я увійшла всередину. Гробова тиша лякала. Я обняла себе руками й зробила крок вперед, аура цього будинку змушувала холодок пройтися по шкірі. Судячи з того, що я не чула навіть шерехів, домробітниця вирішила мене не чекати. Просто залишила двері відкритими та пішла.
Про всяк випадок я вирішила перевірити чи є в будинку хтось живий. Але кімнати були порожні. По дому були розкидані речі, так ніби хтось в поспіху збирався і втік звідси. Це мене дуже сильно напружувало. Але в принципі це мені й повідомили телефоном, тому я вирішила не загострювати на цьому увагу і рушила в бік своєї кімнати.
Зупинившись на порозі, я не відразу наважилася в неї зайти. Тут все залишилася так само. Розірвана весільна сукня валялася на підлозі. Розсипана по підлозі пудра, яку я випадково зачепила, коли ми сперечалися з Габріелем. Все це знову змушує мене згадати про чоловіка. Про те, що він так мені й не передзвонив.
Я злюся на те, що мене це зачіпає. Злюся на саму себе, тому що він як і раніше сидить в моїй голові, і я як і раніше до жаху хочу його побачити. Що це? Хвороба? Одержимість? Любов?
Засміявшись, я заходжу в кімнату. Навіть коли сказавши таке слово про себе, я не можу в нього повірити. Ні, це ж якась маячня, я не можу любити цю людину. Це ж неможливо ...
Махнувши головою, я підходжу до ліжка, я приїхала сюди з певною метою. Мені потрібно забрати своє і забратися звідси якомога швидше.
Відкриваю тумбочку, дістаю мамину шкатулку, і притискаю до себе. Це все що у мене від неї залишилося. Мені тут же стає тепло і добре. Наче я забираю частинку себе з цього проклятого будинку.
У гробовій тиші лунає мелодія. Це дзвонить мій телефон, а я застигаю на місці. Навіть не дихаю. Тому що ... я знаю, що це дзвонить він. Більше нікому.
Відкриваю сумочку і дістаю з неї телефон. Губи самі розпливаються в усмішці, коли я бачу його номер на екрані. Рахую до трьох і приймаю виклик.
- Привіт, ти дзвонила? - Його голос, як і завжди серйозний, діловий.
- Так, я хотіла повідомити, що мені потрібно було від'їхати по одній справі ...
- Тобі не потрібен мій дозвіл, - він повторює слова водія.
- Я вважала за потрібне повідомити тобі, що я хочу з'їздити в будинок свого дядька ...
У трубці запановує тиша, яка мене напружує. Він мовчить, я чую лише як він починає нервово дихати й напружуюся.
- Габріель, ти мене чуєш? - Притискаю слухавку до вуха.
- У нього проблеми зі слухом останнім часом, - незнайомий чужий голос лунає за моєю спиною.
