Хтива мрія. Книга перша - Єва Басіста

- Зрозуміло… Вечеряти будеш?

- Ні, - махаю головою. - Якось не хочу.

- А чай? -цікавиться.

Тато, у мене тут час біжить! Перестань питати зайве!

- Давай через годину - а зараз я дуже хочу в душ.

- Добре, біжи, - відпускає мене нарешті тато, і я чимдуж лечу до своєї кімнати.

Залітаю до неї, а там до ванної, де розблоковую телефон та роблю це чортове селфі. Навіть нема часу, аби вибрати вигідний ракурс. Роблю світлину.

Виглядаю на фото, мов чучундра. Волосся негарно стирчить. І чогось прижмурилася. Але нема коли перероблювати.

Відкриваю листування з Романом та надсилаю йому світлину. Фото вантажиться, а годинник показує 19:53. У мене ще є час.

- Час вийшов, - на цій думці приходить мені від Романа таке повідомлення, і після цього одразу йому надходить моє селфі.

- Пізно, - далі пише він, а наступним прилітає. - Доведеться тебе карати.