Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Середа

Олексій

Сивий вийшов на зв'язок. Повідомив, що Мар'яни у машині не було. Де вона – досі невідомо. Послав хлопців, щоби забрали її машину. З Фроловим досліджували кожен сантиметр. Раптом якась інформація випливе! Нічого не знайшли, окрім повністю розрядженого телефону Мар'яни. Мені стає погано до фізичного болю та нудоти. Навіть розряджений телефон Мар'яна не залишила б з власної волі. Полагодив пічку машині, сподіваюся, їй знадобиться.

Приїхали ТриСлавіка. Розумію, що зараз мене битимуть, тому просто накочую чергову склянку віскі та виходжу до вітальні. Підходить спочатку тільки старший, В'ячеслав, мовчки й дуже відчутно б'є мене кілька разів під дих. Скручуюсь і, намагаючись продихатися, чекаю продовження "банкету". Старший Славик мовчки відходить убік і підходить другий. Ще кілька ударів, і я вже валяюся на підлозі. Намагаюся не шуміти, щоби не привернути увагу своєї охорони. Вони їх просто пристрелили б. Підіймаюся на ноги та отримую порцію ударів і від третього брата.

Цікаво, це все чи по другому колу підуть?

Четвер

Олексій

Ще ніякої інформації. Мар'яна зникла. На роботі нічого не знають. Лера також. Сивий під'єднав усіх кого міг.

П'ятниця

Олексій

Сьогодні знову не поїхав до офісу. Я ще не готовий. По обіді Фролов привезе мені папери на підпис. Валяюся в Мар'яниній кімнаті обійнявшись з лисими та заливаюсь віскі, з самого ранку. Чи з вечора? Без стуку відчиняються двері й входить... Мар'яна!!!

– Ну я й набрався, – говорю вголос. - До білочки, схоже.

- Привіт, Льошо... - моя примара говорить голосом Мар'яни та підходить до ліжка, вона й пахне як Мар'яна. У мене такого ще ніколи не було. Це реально білочка? І так реалістично завжди буває?

Фунтик і Лунатик вибираються з-під ковдри та кидаються до видіння на руки. Чую їхнє голосне радісне мурчання і знову голос Мар'яни:

- Ну, хоч ви мене визнали!

Не можна сказати, що я відразу протверезів, це було б нереально при тих дозах, що я вживав останні дні, але поведінка котів мене трохи повернула до реальності.

- Мар'яно, це ти ??? Жива???

- Так.

Схоплююсь з ліжка, підбігаю до коханої, обіймаю її, судомно обмацую, чи все ціле і на місці.

- Мар'яно... - зариваюсь обличчям у її волосся. - Мар'яно...

Стаю на коліна, не випускаючи її з обіймів. Я не можу відпустити свою пропажу.

- Мар'яно... Де ти була?? Ми шукали... знайшли твою машину...

- Брати відкопали мене та відвезли до лікарні.

- Брати???? Я вб'ю їх...

- Вони тобі не повідомили?

- Не спромоглися...

Мар'яна звільняється з моїх обіймів.

– Я за котами.

Згадую все, що обіцяв собі, якщо знайдемо Мар'яну живу.

- Так, так, зараз зберу їхні речі.

- Вони не докучали?

- Ні, з дітьми потоваришували. Двійнята за ними нудьгуватимуть. 

Збираю по кімнаті котячий посаг, намагаючись не дивитись на Мар'яну. Діти зажадали накупити звірам усіляких іграшок, тож пакет вийшов значний.

– Мар'яно. Я мусив тобі раніше розповісти. Ми з Христиною розлучилися два роки тому. А розсталися ще раніше. Але діти, вони є частиною мого життя. І проводять зі мною не менше трьох місяців на рік.

- Я розумію. Це твоє життя. Тобі не треба виправдовуватися, Льоша. Я все розумію.

Віддаю Мар'яні пакунок. Я не можу дивитися їй у вічі. Я просто не стримаюсь і нікуди її не відпущу. На очі трапляється кільце, яке я подарував їй того злощасного дня, і яке вона залишила на столику.

– Мар'яно. Візьми, будь ласка, каблучку. На пам'ять, - додаю я. - Це подарунок, який ні до чого не зобов'язує.

Кладу коробочку з кільцем у пакет з речами лисих. Дістаю клітку, Мар'яна садить до неї котів.

- Ти як? Дитина?

- Так, все добре. Спасибі що запитав.

– Я переживав. Як Максік, з ним все гаразд?

- Все в порядку. Ще раз дякую.

Ну що ж, всі пристойності дотримані. Світська бесіда добігла кінця.

- Я допоможу, — кажу я, беру клітку з котиками та йду до дверей.

- Дякую.

Спускаємось у вітальню. Там мої орли, чоловік шість і три Славика, брати Мар'яни. Стоять один навпроти одного набувшись. Стінка на стінку.

- Олексію Олександровичу! Це що ж, Мар'яна не залишиться? Ці шафи сказали...

- Мар'яна приїхала за котами і їде додому, — як можна спокійніше повідомляю.

- Мар'яно, ми так переживали! Вибачте нам. – Сашко висловлює думки хлопців.

- Все гаразд хлопчики. Мене розкопали вчасно. Кілька днів у лікарні потримали для перестрахування і відпустили. Ви вже вибачте, що так вийшло. Влаштувала вам проблеми.

- Як бачите, з нею все гаразд, — говорю своїм орлам. - Проводьте гостей.

І, звертаючись до Мар'яни, додаю:

- Твоя машина стоїть у гаражі. Пічку полагодили. Телефон у бардачку. Заряджений.

- Дякую, Олексію Олександровичу.

І йде, не обернувшись.

А я відпускаю. Я обіцяв собі, що врятую дівчисько від своїх проблем.

Хлопці дивляться на мене з подивом. Нічого не збираюся нікому пояснювати. Підіймаюся нагору, цього разу до своєї кімнати.

П'ятниця

Мар'яна

Заходжу до кімнати. Льошка виглядає жахливо. Не поголений, змарнілий. І, схоже, саме п'яний. Мені прикро, що він не приїхав до лікарні та навіть не зателефонував. Але, мабуть, це правильно. Я вкотре втекла від проблем. Цього разу не лише від нього, а й від його дітей. Таке не вибачають. Своєю поведінкою я продемонструвала, що не хочу вантажити себе його нащадками. Так найімовірніше він подумав. Як же бридко я вчинила! Безглуздо. І мені дуже соромно, але зробленого не повернеш. Льошці я така не потрібна. Заберу котиків та поїду додому.

Стасик забрав ключі від моєї машини, збирається відігнати її до мене.

Сідаю з братами в авто, на якому ми приїхали, востаннє кидаю погляд на Льошкін замок, прощаючись.

І реву.