Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко
Олексій
Обіймаю Мар'яну і розумію, що більше я не маю наміру, та й не зможу її відпустити. Беру її на руки та відношу до спальні. Знімаю з неї светр і виявляю на шиї, на простенькому ланцюжку подароване мною кільце.
- Мар'яно ... - намагаюся зняти ланцюжок з її шиї, але вона вчепилася в нього ручкою і не дозволяє мені. - Мар'яно, дозволь ... - по одному, ніжно, але наполегливо розгинаю її маленькі пальчики та знімаю ланцюжок з шиї.
- Льоша…
Знімаю обручку з ланцюжка й одягаю його на палець коханої.
- Мар'яно, я прошу тебе стати моєю дружиною.
- Я…
- Стривай. Я хочу, щоб ти знала, я ніколи не зраджував Христині, але коли ми з нею розлучилися, я вів дуже активне життя. Я намагатимусь зробити все, щоб захистити тебе від мого минулого, але можливо, тобі доведеться стикатися з кимось із моїх колишніх подруг. Я прошу тебе, не реагувати так… емоційно та з ризиком для свого життя. Можеш мене потім стукнути, але не ухвалюй необдуманих рішень. Пообіцяй мені це. Добре?
- Так, Льоша, я обіцяю.
- І?
- Я згодна стати твоєю дружиною.
Я на сьомому небі від щастя. Роздягаю свою дівчинку неквапливо, смакуючи кожен рух і цілуючи кожен сантиметр тіла, що оголилося. Груди у Мар'яни збільшилися, соски стали такими чутливими, що вона здригається від кожного мого дотику. Намагаючись не зачіпати їх, цілую її живіт. Поки що не помітно, але там наш малюк! Або малеча. Мені все одно, я хочу і хлопчика, і дівчинку, може, навіть трьох, якщо Мар'яна буде не проти.
Проводжу губами доріжку з поцілунків по животу і спускаюсь нижче. Мар'яна охає та червоніє, як же мені подобається, як вона реагує!
Субота
Олексій
- Льоха!! Ти де?? Охорона тебе втратила, телефон вимкнено! - ну, понеслося. Розумію, що порушив усі писані та неписані правила безпеки. І Фролов так просто це не залишить.
- Я у Мар'яни.
– Це я вже зрозумів.
- Ти хлопців не дуже там...
- Пізно. Биту годину вже віджимаються, — так, методи у Фролова...
Розумію, що і мені теж дістанеться, тому поспішаю порадувати друга гарною новиною:
– Мар'яна повертається до мене.
- Ну слава Богові!! Хлопці до тебе вже їдуть. І не забудь, що сьогодні тренування.
- Та пам'ятаю я! - у Фролова свої методи. Одна з тез його роботи: якщо клієнт не дотримується правил, то за його безпеку немає сенсу боротися. Прийдеться мені відпрацьовувати сьогодні на тренуванні свій прокол.
Відвожу Мар'яну до себе та їду на наші щотижневі тренування з Фроловим.
Заходимо до зали.
- Олексію Олександровичу, Ви пам'ятаєте, про що ми з Вами домовлялися? Я не зможу забезпечити Вашу безпеку, якщо Ви самі до неї не прагнете.
Ну от почалося... Спочатку, як завжди, моралі. Побачивши у мене шви Фролов, як з ланцюга зірвався. Але домовленість у нас була чітка і ніяких поблажок від друга я не чекаю.
- Для початку 50 віджимань та в темпі.
Віджимаюсь і вже знаю, що буде далі.
– Прошу на бігову доріжку, Олексію Олександровичу, — поки Льохою не назве, значить ще не відпрацював.
Мишко ставить 15 хвилин, і не кволий такий темп.
Не те щоб для мене це було дуже напружено, але останні два тижні я вів не дуже здоровий спосіб життя. 15 хвилин бігу мене неабияк вимотали.
- А тепер пройдіть до тиру, Олексію Олександровичу.
Тир у сусідній кімнаті.
- Вибиваєте 90 зі 100 і вільні.
Для мене це ніколи не було проблемою. Але зараз я не в найкращій своїй формі.
81 зі 100. Дідько!!
- Ну що ж, доведеться повторити. І повторюватимемо, доки не вийде.
Роблю знову 50 віджимань і на бігову. 15 хвилин. Я вже ніякий.
- Фролов, ти садист!
- Ви хочете відмовитись від моїх послуг?
Мовчки беру пістолет. 89 зі 100. Прикро.
- Продовжуємо, Ви знаєте, що робити.
Віджимаюсь. Біжу. Намагаюся зосередитись на диханні. Я завжди був чудовим стрільцем. Треба просто перестати себе шкодувати, відключити емоції та відстрілятися на автоматі.
Беру пістолет і відстрілюю обойму. 94 зі 100!
- Ну, можеш же, Льоха! - Фролов плескає мене по спині, дружньо, але не дуже ніжно.
- Фролов, ти садист.
- Мм... Садист кажеш? До речі, пам'ятаєш договір про телефон.
- Не відключати, якщо поряд немає охорони?
- Ну ось все те він знає, і все те він пам'ятає. А чого відключив???
- Не хотів, щоб заважали.
- Слухай, братику, ми це вже обговорювали. На тому світі ніхто не заважатиме. А в тебе тепер ще й Мар'яна з малюком у животику.
- Гаразд, зрозумів я все. Давай, що ти придумав?
- Нічого особливого, так пару-трійку спарингів, для підтримки тонусу.
Тепер я знаю, що пара-трійка – це шість. Вимотав мене Фролов, і до Мар'яни я ледве приповз.
Падаю у ліжко.
- Льошка, що то ти не дуже виглядаєш...
- Ще гірше, ніж учора?
- Якось пошарпаний чи що.
Стискаю зуби, щоб не вилаятися.
- Мар'яно, сьогодні тренування з Фроловим було. Ми завжди щосуботи тренуємось.
– Ти казав, я пам'ятаю.
- Я трохи накосячив, і Фролов трохи ускладнив заняття. Завтра я вже буду в нормі. А сьогодні... пробач... можу тільки обійняти.
Мар'яна притискається до мене, і я практично відразу засинаю